2019-7-29 17:15 |
Батьку, я у провінції Лімбург, каже донька-десятикласниця телефоном. Що тобі привезти? Не сумніваюся ні секунди. Купи мені знаменитого лімбурзького сиру, кажу. Хочу спробувати, що то за диво.
Торік Світлана була в таборі біля бельгійського міста Намюр. Учила французьку з дітьми із фламандських сімей. Цього літа вчила фламандську в таборі біля Брюгге, теж у Бельгії.
Із сиром проблеми виникли із самого початку.
Чого від нього так смердить? запитала у продавця.
Бо така технологія. В нього має бути запах немитих ніг. А їсти його не тільки можна, а й треба. Ти ж не носом його їстимеш, а ротом.
У таборі сир лежав у холодильнику. В останній день хлопці напилися пива й залізли до холодильника по закуску.
Хотіли з'їсти, але їх відлякав запах, не без гордощів розповідає Світлана.
У середу прилітає в Україну.
Понюхай рюкзак, каже мені. Я боролася з цим два тижні.
Сир справді смердить немитим цапом. Коли жінка з донькою йдуть купатися на Дніпро, я наважуюся розпечатати упаковку. Запах ударяє в ніздрі так, що кишки рвуться назовні.
Перша порція дістається собаці. Він хапає на льоту, а потім акуратно кладе на підлогу.
Мажор, май совість, кажу. Цей сир коштував шість євро.
Більше двох шматків у собаку запхнути не вдається. За годину повертаються дівчата.
Боже, сморід чути аж на сходах! обурюється жінка.
Вночі я погано сплю. Зранку, дорогою на пляж, викидаю сир у смітник. Повертаюся за годину. Біля контейнера сидить безхатько.
Ой, ти маленький! сюсюкає до собаки. Як тебе звати? То ти такий небритий, як і дід?
На бороді безхатька звисають залишки лімбурзького сиру. Ми проходимо метрів із 30. Я не витримую й обертаюся. Він знову лізе до упаковки й відрізає канцелярським ножем невеличку скибочку. Розкошує, аристократ.
.Подробнее читайте на gazeta.ua ...