Мій дід якось зізнався, що бачив царя Миколу Другого. Я, радянський школяр, не вірив своїм вухам.  Як це було?  Цар приїздив у Нікополь, а я тоді був дитиною і співав у церковному хорі.

Згодом виявилося, що мати бачила у Львові Булганіна й Маленкова. Тітка гостювала в Олеся Гончара.

А найцікавішою виявилася розповідь баби. 17-річною вона йшла вулицею Кривого Рогу із кавалером. Раптом зустріла махновців.

 Що це за військо? обурилася. Ні форми, ні виправки. Одяглися у жіночі кофти й швендяють містом.

 Що ти сказала? перепитали ­вояки.

Бабиного кавалера ніби вітром здуло. Нарада відбулася на місці.

 Відправимо її в штаб Духоніна й діло з кінцем, запропонував один.

 Ні. Поведемо до батька Махна.

Нестор Іванович був сильно не в дусі.

 Чого ви привели до мене цю дівчину? запитав. Почувши відповідь, розійшовся. І дійсно! Вдяглися ніби чорт на заутреню. Геть звідси! А ти, дівко, йди додому.

Я бачив усіх президентів України. А найбільше запам'ятався Віктор Ющенко.

У грудні 2004 року районний керівник "Нашої України" Олег Харченко попросив:

 Юрко, бери машину і їдь у Кобринове. Розвішайте всюди помаранчеві стрічки.

Я гукнув Сашка Шпака. В селі нам сказали, що має бути Віктор Ющенко. Приїде до діда Липовецького, з яким його тесть і теща були остарбайтерами в Німеччині.

Майбутній президент довго слухав балакучого Тарасовича. Згодом вийшов до обласних активістів. Чомусь обрав мене.

 Продиктуйте прізвища, будь ласка. Я підпишу книжки.

Спільне фото теж удалося. На знімку вусаті й мордаті активісти. Всі як один у шарфах і з пакетами з написом "Так, Ющенко!". Їхні обличчя серйозні вони усвідомлюють значення моменту. Лише я ніби махновець у коричневій куртці й без жодних знаків лояльності.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...