Юро, в мене до тебе прохання, дружина дивиться улесливо й підкочується під милий бік. Ти не міг би позичити Олі 400 гривень? Вона до кінця місяця віддасть. Оля Надійчина сестра-близнючка.

Гроші треба для її сина-студента.

Повпиравшись для годиться, видаю їй дві двохсотки. Ідемо до магазину "Велика кишеня". Там термінал Приватбанку. Надворі темно десята вечора. Я залишаюся на вулиці. Проходить хвилин 7 і починаю нервувати. Бачу, як за спиною дружини збирається черга із трьох чоловіків. Нарешті Надя виходить. Іде поволі, ніби дражниться.

 Якийсь дивний термінал був, каже. Я перестрахувалася і взяла квитанцію.

Зранку дзвонить Оля.

 А чого ви мені замість 400 прислали тільки 200? запитує.

Надійка починає згадувати обставини вчорашнього вечора.

 Я написала суму до відправки 400 гривень. Термінал запитав, куди покласти решту. Натиснула кнопку "На скарбничку". Екран потухнув, а термінал видав папірець.

 Ану покажи, прошу.

Так і є. Квитанція на перерахунок 207 гривень. "А де ж решта?" запитання повисає в повітрі.

Після роботи жінка йде до банку.

 Ми не бачимо зайвих грошей, кажуть там. Зачекайте кілька днів, доки не заберемо готівку.

Наприкінці тижня телефонують.

 Ваші 194 гривні перерахував собі на телефон чоловік, який був наступний у черзі, кажуть солодким голосом. Наші фахівці пробують умовити його повернути гроші до банку.

Ще за хвилину наступний дзвінок.

 Цей чоловік погодився повернути всю суму, кажуть. Завтра відправимо її на вашу картку.

Я торжествую. Сподіваюся, що він наговорився від душі.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...