Таку чисту природу без втручання людини рідко де знайдеш, каже мій чоловік. Рік тому відпочивали на півночі Рівненської області. Там цілий озерний край. У деяких водоймах живуть видри, бобри і кількаметрові соми.

Добратися до озер важко. Замість дороги "соша" викладена грубим каменем бруківка. До обласного центру 200 кілометрів.

Зупиняємося у селі Заозір'я, де живуть мій двоюрідний дід і дядьки з родинами. Жінки досі по суботах перуть білизну в озері, а чоловіки ловлять рибу на дерев'яних човнах. Знайомимося з компанією "немісцевих". Відпочиваю тут із сім'єю вже третій рік, хвалиться один із них Валерій.

 Первозданна краса навколо, говорить. Ви були на Шацьких озерах? Жах. Людей стільки, що не проштовхнутися. Музика гримить. Дурдом. А тут краса білий пісок, водичка чиста, тихо. Добре, що бариги зі своєю комерцією сюди не добралися.

Цього року знову їдемо туди відпочивати. Замість "соші" усюди асфальт. На нашому місці три компанії. Лавочки, розчищений пляж. Купається Валерій. Вдає, що нас не пам'ятає.

 Він тут за безцінь у бабів дві хати викупив біля озера, каже один із моїх родичів. Дерев'яні котеджі побудував, каналізацію проводить. Рекламу дав, то туристи їдуть. Кінець нашому спокою.

За кілька днів Валерій таки підходить.

 Ви у Шацьку були? питає. Там ідеальні умови для туристів. Скоро й у нас таке буде

Подробнее читайте на gazeta.ua ...