На п'ятачку біля нашої станції метро торгують азербайджанці. Приходять зранку розставляють ящики з помідорами і зеленню, викладають яблука стиглими боками. Дають якісь настанови і зникають. Увечері повертаються, не гірше машинки наслиненими пальцями рахують виручку, пірнають у чорний салон затертого авто і зникають до ранку.

Торгують переважно молодиці щоразу нові. Переважно білявки, але не завжди дуже часто міняються.

У середу чорноброва красуня закликала покупців: "Луччих яблук ви не пробували. Он нате, я чесно кажу!" Люди зупинялися, брали по тонкій скибці, кривилися. А молодиця тоді наступала: "Шо, не дуже? Ну то оці червоні беріть да, втричі дорожчі, але точно солодкі, як мед!" Торг ішов мляво.

У четвер на коробках з-під бананів, навантажених картоплею, сиділо довгоноге цибате дівча. Пакети видавало неохоче, ціну на молоді кабачки бовкало собі під ніс сиділо в телефоні, клацало пальцями з обгризеним манікюром. Увечері після 20:00 мало серйозну розмову з власниками ятки. Кривилося, закочувало очі до неба, мовчало.

У суботу прийшла Надя. Усміхалася, допомагала пакувати огірки, дарувала дітям по ягідці. У неділю купую в неї два пучки зелені, бракує гривні. Надя каже: "Не буду вам розмінювати 500-ку, беріть дешевше. Гарного дня!" Уступила гривню мені, й 2 гривні бабці, що за мною. "Мы всегда будем у вас покупать, деточка!" розчулилася та. "Ви солдат, ви приїхали з війни, да?" чіплялася Надя до сивого чоловіка у мультикамі з нашивками. Той шарівся, простягав гроші за капусту й цибулю. Надя не брала, махала руками, сміялася. Відтепер усі овочі вирішую купувати в Наді. Але в понеділок на ящиках з-під бананів знову сидить дівчисько з телефоном. "Економічєскі не вигодна ваша Надя!" пояснює.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...