Після прогулянки із собакою не люблю чекати на ліфт. Якщо кабіна не приїжджає відразу, піднімаюся сходами. Благо, шостий не шістнадцятий.  Батьку, говорить донька. Не тягай собаку сходами нагору.

Йоркширські тер'єри сердечники. У Мажора може статися інфаркт.

Після зауваження поринаю в спогади. У дитинстві не мав кращого друга, ніж Сергій. У нього був лютий пес. Жука нічим не можна було пройняти. Часом я крав у матері котлети й носив йому. Жук з'їдав, але у двір не пропускав. Гавкав, гарчав, шкрябав лапами землю, показував жовті зуби й рвався до мене. Сергій заганяв його в будку й наступав ногою на ланцюг. Лише тоді я заплющував очі й пробігав.

А потім Жук раптово постарів. Осліп. Господарі відв'язали його. Кілька тижнів собака бігав, тикався мордою в стіни й паркани і ні разу не гавкнув.

Я робив домашнє завдання. Глянув у вікно. Жук біг вулицею й раптом спинився. Хвильку постояв, упав і засмикав лапами.

Я вискочив надвір. Погукав Сашка Полякова. Він працював лікарем у російській тюрмі й саме приїхав до батьків у відпустку.

 Інфаркт, сказав Сашко. Віджив своє.

Він подзвонив батьку Сергія. Той відтягнув Жука до паркану. Пес так і пролежав дотемна.

Зранку я вискочив за хвіртку, щоб іти до школи. Вздовж вулиці стояли наготовлені для сміттєвоза два повні відра. А з третього стирчали задні лапи Жука. Хвіст у відро не помістився й окремо звисав на землю.

Спогади такі сильні, що не втримуюся й переповідаю історію про Жука за вечерею. Жінка сердиться й виганяє мене з-за столу. Йду в іншу кімнату і вмикаю новини. Повідомляють про смерть представника Росії в ООН Віталія Чуркіна. Того, що три роки сходив люттю на Україну.

 Інфаркт, каже ведуча. Найближчим часом небіжчика доправлять на батьківщину.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...