Товариш вирішив подарувати дружині настільну лампу. 600 гривень витратив, розповідає Олег. Якось по життю так виходить, що я у всьому винен. Забув купити квіти на свято, не приніс води.

Як тільки підходить Вітин день народження у мене завжди немає грошей. Цього разу вирішив виправитися. Гроші заникав за місяць. Думаю, куплю настільну лампу. Ну що це за вчителька без лампи?

Іду в супермаркет. Одну помічаю одразу: синій ободок, масивна, стійка. Видно, що легко можна міняти кути освітлення. Ціна майже 600 гривень. Продавець виносить запаковану. Розраховуюся й іду геть.

І тут мені починає муляти чек у кишені, посміхається Олег. Доходжу до якогось офісу, жмакаю й викидаю в смітник. Удома щосили розриваю картонну упаковку. Дістаю лампу й вмикаю в розетку. Не горить. Кліпаю очима кілька секунд. Вкручую іншу лампочку й чекаю. Те саме. З жахом усвідомлюю усю трагічність ситуації. Чек у смітнику і, виходить, що я одним махом позбувся шести сотень гривень.

Немов навіжений збираю весь мотлох докупи й біжу до смітника. Як на зло, чоловіки вийшли на перекур. "Вони зараз спалять мій чек", думаю з жахом. Підбігаю, пояснюю ситуацію і шпортаюся в урні. Викопую мій пожмаканий чек. Щасливою людиною вбігаю до магазину. Продавець гукає начальство. Приходить якась жінка й дивиться на мій чек.

 Боже мій! вигукує. Що ви з ним робили? переводить погляд на пошматовану упаковку. Закочує очі під лоба:

 Чоловіче, мені треба цей товар відправити назад до Китаю!

Доля 600 гривень зависає на волосинці. Менеджер сумнівається кілька секунд. Зрештою йде до каси й повертає гроші.

 Вискакую з магазину без подарунка, закінчує товариш. Маю стійке відчуття, що тепер я боржник одразу двох жінок.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...