2019-11-9 21:00 |
Нещодавно призначений радником секретаря Ради нацбезпеки та оборони з питань реінтеграції та відновлення Донбасу Сергій Сивохо, виступаючи на форумі в Маріуполі, заявив, що більшість українців прагне миру, але войовнича меншість і надалі диктує набридлу стару політику.
Цей недвозначний закид адресований насамперед тим, хто не підтримує політичного курсу президента Володимира Зеленського і виходить на вуличні акції під гаслами «Ні – капітуляції!».
Назустріч «Нормандії»
Представники влади вже встигли назвати їх проплаченими, а дехто під тиском громадськості змушений був перепросити і навіть зустрітися з мітингувальниками на Банковій, аби пояснити їм свою позицію щодо мирного врегулювання ситуації на Донбасі. Аргументи президентських радників і самого гаранта не переконали ту саму войовничу меншість, як її згодом охрестив шоумен Сивохо. Бо сумніви та побоювання так і не розвіяли, а просто запропонували повірити мало не в політичний геній Зеленського, що базується на його прагненні закінчити війну й особистій щирості. Понад те, помічник президента Андрій Єрмак назвав свого шефа «одним із найкращих лідерів сучасного світу».
Сам же Зеленський, зустрічаючись із ветеранами війни (і добре, що діалог є), запевнив, що 99% із них – нормальні хлопці, але все ж є 1% проплачених мітингувальників, про що йому доповідають спецслужби. Про 95% непроплачених заявляв лідер фракції «Слуга народу» Давид Арахамія. А от його колега Євген Шевченко в ефірі російського «Первого канала» назвав протестувальників радикально налаштованими націоналістами, політика яких полягає у ворожнечі та війні.
Нібито це вони зривають мирний план президента. Президента, який заради зустрічі в нормандському форматі, щоразу йде на поступки. Спочатку дає згоду на імплементацію «формули Штайнмаєра», що визначає політичну складову Мінських угод, пов’язану насамперед з виборами на Донбасі. Потім відводить війська з позицій, які були раніше відвойовані ціною життів українських солдатів. На черзі – відведення ще в одному пілотному пункті, а далі – по всій лінії розмежування, де внаслідок таких дій утвориться демілітаризована «сіра» зона. Постає запитання, що це насправді: відведення, двостороннє розведення сил і засобів або черговий «розвод» росіян? Заради чого все це? Аби просто поговорити з президентом РФ Володимиром Путіним і домовитися з ним десь посередині?
Але навіть ця зустріч постійно відкладається, бо росіяни висувають нові вимоги. То «формулу» нав’язують, то наполягають на відведенні військ. От і речник господаря Кремля Дмитро Пєсков днями заявив, що не знає, чи відбудеться саміт лідерів цьогоріч. Скоро збігає термін дії закону про «особливий статус» Донбасу, який із року в рік продовжували, проте не імплементували. У якому вигляді він тепер буде ухвалений, у «Слузі народу» не знають. Там навіть немає його чернетки, бо вважають, що нова редакція має постати за результатами домовленостей нормандської четвірки.
Не менш гостре питання – закон про амністію і можливе проведення виборів в ОРДЛО під умовним контролем ОБСЄ і без миротворців. Приголомшливі результати президентських і парламентських виборів-2019 надихають «слуг народу» настільки, що вони сподіваються на успіх і на непідконтрольних територіях. Той-таки Сивохо в коментарі сайту LB. ua розповів, а радше підтвердив, що в ОРДЛО проводилися відповідні соціологічні дослідження і навіть там є люди, готові йти на місцеві вибори під прапорами «Слуги народу».
Почути Донбас
Про яку адекватну соціологію в умовах російської окупації може йтися? Хто її замовив, санкціонував і провів? Звідки в Зе!команди така впевненість, що їм удасться повторити свій електоральний тріумф? І це після понад п’яти років загарбання, щоденного промивання мізків російською пропагандою і відсутності так званої інституційної України на Донбасі.
«Ще у середині 2000-х мені – студентові кафедри соціології – довелося трохи побігати з анкетами в якості інтерв’юера. До речі, якраз по Луганську. Так-от, навіть у ті спокійні часи чимало людей відмовлялись спілкуватись. Одні боялись говорити про політику та ще й “під запис” (ну бо хто заважає цьому хлопчику записати на анкеті номер квартири?). Інші підозрювали у мені шпигуна з податкової (особливо, коли доходило до питань про рівень життя). Комусь я, напевно, здавався потенційним квартирним злодієм і т. д. Коротше, досвід був феєричний, хоча і корисний, – зазначає публіцист Максим Віхров у дописі на своїй сторінці у Facebook. – А тепер уявіть, як воно зараз. Вже 5 років людям розповідають про підступи “київської хунти” і залякують, що на підконтрольній території їх можуть злапати і посадити. І вже 5 років люди БАЧАТЬ, як у “республіках” лапають і садять симпатиків України. Причому декотрих – за доносом. І ось тобі на домашній або на мобільний дзвонить незнайомець (про особистий візит я взагалі мовчу) і питає про політику… Словом, мені важко уявити, який там буде рівень відмов або нещирих відповідей. Аби заручитись довірою, респондентів можуть збирати методом сніжного кому – тобто за особистими рекомендаціями тих, кого вдалося опитати. Але не слід пояснювати, що на виході ми ризикуємо отримати дані, репрезентативність яких буде під великим питанням. Такі дані – краще, ніж нічого, але спиратись на них під час прийняття рішень рівня РНБО – це клініка».
Найпромовистішою соціологією в цій ситуації можуть бути хіба результати голосування на підконтрольних Києву територіях Донецької та Луганської областей. Саме там, на відміну від більшості регіонів, перемогу здобула «Опозиційна платформа – За життя», набравши 43,41% і 49,83% відповідно. Та й сам Сивохо, балотуючись за «мажоритаркою» на рідній Донеччині, набрав 21,73%, поступившись висуванцям «ОПЗЖ» та «Опоблоку», які сукупно зібрали 70% голосів. Ці цифри мали би дещо охолодити турборежимний запал реінтеграторів, бо підсумки гіпотетичного волевиявлення в ОРДЛО можуть їх, м’яко кажучи, неприємно здивувати.
На протестних мітингах в Україні часто лунають слова про зраду, капітуляцію і деколи навіть відставку президента. Поки червона лінія не перейдена чи не пересунута, вони мають радше попереджувальний характер, застерігаючи владу від необачних кроків. Із високих кабінетів ці акції можуть видаватися не такими масовими в масштабах країни – і тому в хід ідуть метафори про войовничу меншість, котра послаблює сильного президента і ставить його в розтяжку. Але, як засвідчувала практика, саме позиція активної меншості неодноразово ставала визначальною та доленосною в історії України, попри байдуже ставлення до неї значної частини її населення.
Якщо Зеленському не вдасться досягнути швидкого миру (а він цього дуже прагне), то йому варто готуватися до тривалого спротиву російській агресії. І в цьому питанні його союзницею може стати якраз ота войовнича меншість.
.
Подробнее читайте на 24tv.ua ...
