Подивися на це чмо, до сусіда Володі дорогою машиною приїхав черговий клієнт. Це мій однокласник. До чого воно опустилося! Сергій сидить у мене на лавці й усе чує. Фраза адресована йому.

 Ти ще в школі списував у мене граматичні завдання, відповідає. Бо не знав, що чоловік не може бути середнього роду. А таке хамло, як ти може.

Сергій високий брюнет із чорною інтелігентською борідкою й зачесаним назад волоссям. Останні 20 років п'є горілку й читає книжки. На вулиці його дражнять Гапацулею, а я називаю по імені й по батькові.

Якось у тальнівського багатія вкрали цуценя. Той обіцяв винагороду. Я вирішив посміятися.

 Наступного разу, Михайловичу, ти викрадеш, а я поверну. Заробимо гроші, пожартував.

Сергій відповів швидко.

 Думаєш, ти дурний, а я ні?

Хоч як Михайловичу хочеться випити, але він у житті нічого не крав. Як ще була жива моя мати косив їй траву, а взимку відкидав сніг. Мама платила йому харчами й давала десятку. Тепер цю роботу я роблю сам. Однак Сергію продовжую платити. Він уже нічого не може, бо ледве човгає із ціпком. Після дощу заходить у плащі, що колись був дорогим і білим.

 Михайловичу, а давай я передрукую в своїй газеті те, що колись писав про тебе в журналі "Країна"? пропоную. Дам 40 гривень за публікацію.

Та стаття Сергієві не сподобалася. Особливо дратувала сцена, в якій напарник по пляшці зізнається, що скурив книжку "Три мушкетери". Кривиться.

 Та друкуй. Якщо вже вся країна прочитала, то хай і район знає.

Михайлович не торгується. Старанно перераховує гроші. А в часи мушкетерів він би викликав мене на дуель.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...