2018-12-1 15:02 |
Напередодні п’ятої річниці Революції гідності український інформаційний простір заполонили новини про розкол у лавах колишніх регіоналів: Юрія Бойка та Сергія Льовочкіна вигнали із фракції «Опозиційного блоку» за союз із Вадимом Рабіновичем та Віктором Медведчуком
З одного боку, начебто цілком позитивна новина для українського суспільства, майже подарунок, якщо зважати на дату, – проросійські сили дали тріщину й розсварилися. Це може зменшити їхні шанси на потрапляння до парламенту майбутнього скликання, адже боротимуться за один і той ж електорат.
З іншого – замість того, аби кремлівські проекти згорталися й відправлялися шукати собі кращої долі по околицях Ростова, їхня кількість зростає, мов пустельний пісок, що захоплює нові території, якщо не чинити йому спротив.
Народні депутати від Партії регіонів Юрій Бойко (праворуч) і Сергій Льовочкін під час засідання ЦВК. Київ, 28 жовтня 2009 року
Усе більше сміливості й нахабства
При чому колишні регіонали мають усе більше сміливості й нахабства. Вони зовсім забули те відчуття розгубленості й страху, котре супроводжувало їх після Євромайдану, що за скоєне отримають по заслугах. Вони вже не плачуть покаянно в ефірах, виправдовуючись тим, що були лиш гвинтиками в системі Януковича.
Натомість мають нахабство цинічно заперечувати те, що Росія – агресор, пропагувати В«мирВ», під яким слід розуміти повну капітуляцію перед Кремлем. Переслідувати активістів. Вони відчули власну безкарність й все частіше виринають не лише в чергових проектах Москви чи в партії влади, а й в інших політсилах.
Вони збільшують не лише власну присутність на телеефірах, а й обзаводяться своїми каналами, аби забивати російською пропагандою та іншою ахінеєю голови українців.
Активісти біля Верховної Ради з вимогою захистити інформаційний простір України від інформаційної агресії Росії. Київ, 4 жовтня 2018 року
Збільшення кількості екс-регіоналів у публічному просторі, зростання їхньої кількості в усеможливих політичних проектах свідчить про те, що старі правила знову діють. Що система не лише не змінилася, а повернулася в дореволюційний стан. Що за злочини Майдану ніхто із політиків так і не поніс належного покарання. Що забезпечення результату для частини проукраїнських проектів важливіше, ніж ідеї. Бо ці люди є лакмусовими папірцями стану справ в країні, і збільшення їхньої концентрації свідчить про нездорові тенденції. Із наближенням виборів, котрі так і не стали святом демократії, знову варто очікувати підкупів, махінацій і так далі, хоч і в менших масштабах, ніж за біло-блакитних часів.
Тож дуже показовим стане поведінка нової влади щодо всіх цих професійних любителів Кремля. Її можна спрогнозувати вже – нічого серйозного колишнім регіоналам не загрожує. Хіба що кілька жирних посад, але вже в іпостасі представників політсил-переможців, до котрих примкнуть при першій же нагоді. Бо вони чудово знають, куди вітер дме.
Все це лиш підтверджує тезу: геть стару генерацію. Потрібно міняти не лише виборчу систему, а й політиків та правила. Підходи й людей, котрі по колу тасуються в колоді вітчизняної політичної сцени. Бо все, що застоюється, має здатність погано пахнути.
Подробнее читайте на glavcom.ua ...
