Друг Дмитро з Рівного приходить на могилу до батька, а там хтось встановив пам'ятник.  Ми з братом домовлялися, що після роковин замовимо надгробок. Але брат поїхав у Польщу на заробітки, мене скоротили.

Грошей нема, розповідає. Вирішили зробити наступного року. А тут таке. Телефоную брату, він про це ні слухом ні духом. Набираю матір вона у сльози: "Я ж вам казала, що в нього коханка була". Доки додому доїхав, під нашим двором уже стояла "швидка". У матері тиск підскочив.

Дмитро весь день обдзвонює родичів, ніхто не зізнається. На пам'ятнику з червоного граніту портрет юного батька.

 Помітив, які ми схожі. Аж не по собі стало. Ніби на свою могилу дивлюся. Зрозумів, що таке фото бачу вперше. У сімейних альбомах його нема. Брат каже: "Може, в нього ще діти були? Він по пів року на заробітках пропадав. Пам'ятник такий більш як 20 тисяч коштує. Той, хто вклав стільки, точно до батька не байдужий".

Мати до вечора складає список жінок, до яких ревнувала чоловіка.

 Надю викреслюй, її вже пів року нема, каже. Леська могла, бо в Італії працює. Але вона своїм батькам ще пам'ятників не поставила. Навряд чи так старалася б для коханця. Марина всі гроші віддала синові на квартиру. Лишаються ще чотири жінки з його роботи.

Роздуми перериває телефонний дзвінок.

 Ну, як тобі пам'ятник? Сподобався? запитує у Дмитра батьків армійський товариш. Ми разом в Афгані були. Якби не Ванька, я вже років 35 у могилі лежав би. Він помітив розтяжку, вчасно мене зупинив. На похорон приїхати не зміг. Вирішив останню шану віддати в такий спосіб. Не ображайся, що не порадився. Думав зробити сюрприз

Подробнее читайте на gazeta.ua ...