У районному радіо сидять редакторка, я й Оксана кореспонденти. Редактор старша за мене на 11 років, а Оксана молодша на 13. Записуємо завтрашню передачу. Я за пультом, а Олена Семенівна за мікрофоном.

Оксана сидить мовчки, не ворушиться.

Дійшли до реклами. На початку 2000-х ціни були демократичні. Семенівна набирає в легені повітря й читає високим штилем:

 Організація закуповує в населення живність за високими цінами. Свині жирні 5 гривень 60 копійок за кілограм живої ваги. Свині м'ясні 4 гривні 80 копійок, свині худі 4 гривні 20 копійок за кілограм.

Я готуюся виключати запис і краєм ока поглядаю на Семенівну. Не уявляю, які ще можуть бути свині після худих. Та вона, не моргнувши оком, продовжує зачитувати:

 Свині виснажені 2 гривні 40 копійок за кілограм живої ваги.

Запис закінчується. Моє обличчя розтягується в посмішці. Олена Семенівна помічає:

 Юрко, чого хихотиш?

Наважуюся на авантюру, яку в тверезій пам'яті ніколи не провернув би.

 Бо ці свині нагадують наш колектив. Ви, Семенівно свиня жирна. Бухгалтер свиня м'ясна, я худа. А Оксана бачте, яка вона, свиня виснажена.

Утрьох сміємося так, що чути на вулицю.

Оксана нишпорить у сумці й дістає три яблука. Два гладеньких, а третє зморщене.

 Як ділитимемо? питає редакторка.

Мене заносить остаточно.

 Нам із Оксаною гладенькі, а вам зморщене.

Семенівна міняється на обличчі. Як дитина закушує нижню губу. За хвилину з очей бризкають сльози.

 Щоб ти знав, Юрко, мені всі знайомі кажуть, що виглядаю молодшою від своїх років, каже й не стримується. Далі ридає від душі.

Я готовий провалитися крізь землю. Прошу вибачення, ледь не падаю на коліна, але редактор невблаганна. Не розмовляє зі мною тиждень. На другий звертається офіційно на ім'я й по батькові. Свинячу рекламу наказує переписати моїм голосом.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...