У нас вчора була придибенція, каже донька телефоном. Вона вчиться в Києві, в художній школі. Живе в гуртожитку при навчальному закладі. Увечері з дівчатами почули, як у парку кричить жінка.

Відчинили вікно. Чоловік напідпитку бив її по обличчю і тягав за коси. Та була твереза. Просила припинити і кликала на допомогу. Вже було пізно. В парку ніхто не гуляв. Ми з дівчатами закричали: "Відпусти! Зараз викличемо поліцію!" Нападник послухав. Жінка втекла. А до чоловіка підбігли ще троє. І почали кидати камінці нам у вікна. Розбили шибку.

Хвалю дітей, що не побоялися заступитися.

 Не всі так думають, говорить. Одна дівчина з кімнати постійно повторювала: "То не наша справа. Хай сама розбирається". Кажемо, а якби ти опинилася на її місці? Вона тільки скривилася.

За кілька годин у чаті гуртожитку з'являється повідомлення про нічний інцидент.

"Почему никто из воспитателей не вызвал полицию? А если бы в окна стреляли или камнями разбили голову кому-то из детей? Девочки отреагировали на крик о помощи, отпугнули хулиганов и предотвратили преступление. А вахтер и воспитатель в это время спали, оставив детей один на один с этой ситуацией", пише одна мати.

Класний керівник на перерві розповідає учням про вчинок дівчат. Каже, зробили правильно.

 Молодці. Зараз мало людей, готових прийти на допомогу. Більшість думають: моя хата скраю нічого не знаю, згодом повторює її слова вихователька з гуртожитку. Але за розбиту шибку доведеться платити. Нехай батьки скидаються

Подробнее читайте на gazeta.ua ...