Зателефонували з міської ради Черкас. Запросили на урочистості, де вручатимуть відзнаку як борцеві за Незалежність. Ми з Володькою Терновим прийшли до Черкаського будинку природи, де квартирував Рух, у вересні 1989 року.

На місці нікого з керівників не було. Вже збиралися вертати в гуртожиток, коли хтось гукнув:

 Хлопці, я чув, ви шукаєте осередок СНУМу?

 А що це таке? не зговорюючись перепитали ми.

Відтоді щотижня майже підпільно збиралися з хлопцями зі Спілки незалежної української молоді. Вже тоді виокремлювалися майбутні унсовці Володимир Мамалига й нині покійний Руслан Зайченко.

Весною 1990-го пізно ввечері, коли ми з Володею клеїли антикомуністичні листівки, за нами побігли кілька міліціонерів. Та ми були молодші і швидші. А за тиждень мене таки забрали до відділку.

26 квітня того року в Черкасах відбувався чорнобильський мітинг. Його окрасою мав стати транспарант "Комунізм комуністам". Доки ми збиралися біля Будинку торгівлі, до мене причепилося якесь п'яне мурло. Хапало за жовто-блакитний значок і намагалося видерти його з м'ясом. Міліціонери загребли нас обох. На живого рухівця збіглися подивитися осіб із 10 у погонах. Разом із п'яним вони верещали, тупотіли ногами й кричали, що знайдуть спосіб вигнати мене з інституту. На п'ятому курсі уявити таке було страшнувато.

Першим відпустили п'яного, а мене відвели на профілактичну бесіду до товариша майора.

На мітинг я прибіг, коли колона вже йшла бульваром Шевченка. Доки знайшов Володьку, довелося пройти через весь стрій. Нас було небагато людей 70. Із них п'ятеро чи семеро одягнених у цивільне міліціонерів. Я щойно бачив їх у відділку. Вразило, як голосно вони кричали антикомуністичні гасла.

Відтоді минуло понад 30 років. Ніхто із черкаських рухівців державної кар'єри не зробив. У потрібний ­момент завжди знаходилися ті, хто кричав голосніше.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...