У поїзді трапляються пасажири, яких терпіти не можеш із першого погляду. Ця, здається, зайшла в Катеринополі. Або Новоселиці. Словом, до Черкас ще було їхати і їхати. Фарбована білявка за 50 років умостилася біля товстухи.

Та сиділа на двох сидіннях й читала книжку про російський спецназ. Тепер довелося потіснитися.

Нова сусідка одразу почала плакати, аж схлипувати. Під правим оком мала заретушований у незвичний спосіб синяк зеленкою.

 Дайте телефон, бо мені треба подзвонити, а грошей немає, протягла руку до товстунки.

Та віддала.

 Алло, тьотя Тоня, заволала вона так, що всі пасажири старого вагона у дизель-поїзді повернули голови в її бік. Ви не знаєте, де мій Володя? Він із собутильником утік і навіть не прийшов на поїзд, голос здригнувся й перейшов в істеричний.

За хвилину вона знову потяглася до телефону гладкої.

 Тьотя Тоня. Як заявиться, передайте, що я йому не прощу.

Потім полізла до торби. Довго перебирала купюри по 200 грн. Згодом на світ з'явилася куряча ковбаса, і її запах почав ширитися вагоном.

Я знав людей, які в часи душевних катаклізмів ніяк не могли наїстися. Ця вгомонилася аж у Смілі. Якраз зайшла пара контролерів.

 А чого це ви, дівчата, гроші до кишені кладете, а білети не видаєте? запитала. Злодії. Хапуги.

Тітка дістала телефон і почала знімати контролерів із різних ракурсів. Ті вертілися, немов вужі на пательні.

Ідилію порушила ще одна навіжена з іншого кінця вагона.

 Яке ти маєш право знімати мене разом із контролерами? Я згоди не давала.

Вони лаялися так люто, як раніше у селах сварилися баби перед тим, як показати супротивниці голу дупу. В Черкасах чужа тітка щосили плюнула в нашу довгою тягучою слиною. Сусідка знову заплакала.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...