У дитинстві коропи були ніби зачакловані. Я не міг упіймати бодай одного. Мій тодішній напарник по риболовлі Зьозя не дасть збрехати. Малим Сергій не міг вимовити своє ім'я. Казав Сільозя. Вулиця дразнила його Зьозею.

Якось ми поїхали в Поташ. Я ловив на резинку з одного кінця до неї чіплялася каменюка, а з іншого жилка з десятком гачків. На гачки наса­джував черв'яки, але про всяк випадок учепив і шматок картоплі. Камінь закинув у воду, на жилку навісив шматок болота замість поплавця й пильнував.

Смикнуло так, що болотяна бурульбаха підлетіла вгору на півметра. Короп волочив резинку по всьому ставку. Я боявся, що затягне в корчі. Підсаки не було. Підтягнув до берега й кричу:

 Сергію, короп!

Він прибіг прожогом. Схилився над великою жовтою рибиною і протяг руки. Здалося, що короп змирився з поразкою. Але в останню мить здійснив неймовірний кульбіт, підлетів у повітря і з плюскотом впав у воду.

Якби тоді запропонували забрати 10 років життя, але повернути коропа, я б погодився.

Рибалити розхотілося враз. Змотався і спостерігав, як ловить Сергій. За годину пішов подивитися на велосипеди. Повертаюся, а товариш тримає в руках невеликого коропця. Від образи в мене звело губи.

"Господи, ну чому він, а не я?" подумав.

 Як же він клював?

 А отак! Повертаюся, а поплавок, як скажений, пірнає й виринає.

Для певності Сергій тримає обома руками коропа й смикає ним, демонструючи, як пірнав поплавець. Рибина вислизає в нього із рук, падає на місток, а звідти у став. У нас відбирає мову. Дорогою додому я радію, що короп утік не тільки в мене, а й у нього.

Тридцять років по тому Сергій спився. Одного разу взимку набрався, упав і відморозив ноги. Їх ампутували. Якась жінка в селі погодилася доглядати за ним заради пенсії.

Давно хочу провідати Зьозю. Боюся лише одного. А раптом запитає, чому він, а не я?

Подробнее читайте на gazeta.ua ...