О, які вмене веселі сусіди будуть! укупе заходить 23-річний чоловік. Одразу представляється: Володя, зТрускавця. Бере нашого 4-річного сина наколіна. Тішиться, щомалого теж звати Володею.

Чоловік ніяковіло питає, чиВолодя немігби перейти вкупе іншого вагона. Боквитки доОдеси купили востанній день через знайомих, і, нажаль, урізних вагонах.

 Звісно, нерозбиватиж мені сім'ю, сміється Володя.

Не помітили, якза цією сценою спостерігає ще одна попутниця Ірина Миколаївна. Зторби витягає фотографію жінки. Пояснює: це донька, їй 28, живе вАмериці, незаміжня.

 Я вам номер телефону напишу, скайп. Володя, ви будете ідеальним зятем, каже. Таувас єдівчина, мабуть, враз ніяковіє Ірина Миколаївна.

Володя каже: три місяці, якрозлучився.

 Вона довго хворіла. Повсіх можливих лікарях, знахарях возив. Одужала йкаже: вибач, ятебе нелюблю. Волосся насобі рвав, але змирився.

Прийшла повістка. Думав, піду вАТО. Усанаторій навідпочинок донас жінка здитиною зДонбасу приїхала. Ми донеї, якдо своєї, ставилися. Питаю умалої, де тато. Каже: вополчєніі бандеровцев убіваєт. Передумав вАТО іти. Тепер від повісток ховаюся. Неможна, щоб проти мене кримінальну справу порушили. Вже одну мав. Вибачте, щовам все, якна сповіді, розповідаю. Просто нема кому. Якось священикові сповідався. Через тиждень той мою маму зустрічає, питає: якваш рекетир? Мама вшоці.

Ірина Миколаївна ховає фотографію доньки. Каже, сів телефон, атам номер їїдитини. Півночі зітхає наверхній полиці.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...