Минуло три місяці відтоді, як Джозеф Байден визначив для диктатора Московії коридор прийнятності. Окреслив лінії, які переступати не можна, і встановив піврічний випробувальний термін. Але вже зрозуміло: наступні три місяці чекати немає сенсу.

Путін не лише переступив намальоване червоною крейдою, а й постирав незносимою кагебістською підошвою. Щоб і сліду не було. Три місяці він робив, що хотів і де хотів. Зухвало, хизуючись. У Європі, Сирії, Афганістані. У війні з Україною і в окупованому Криму. Проливаючи нову кров, нехтуючи міжнародним правом. Із Вашингтона ні шелесть, ні грозової хмарини. Попервах глава Білого дому ще телефонував коли московити скоїли чергову хакерську атаку, та потім облишив. Навіщо, все одно не слухається.

Нинішній Білий дім нагадує капітана, який періодично збивається з курсу, а потім заявляє: я так і хотів. Так сталося й після виведення військового контингенту з Афганістану, що на завершальному етапі нагадував втечу. На вересневій генасамблеї Організації Об'єднаних Націй оголосили про зміну зовнішньополітичного курсу й перетворення глобального світового гравця на миротворця та філантропа. Найближчі чотири роки США нікуди зі зброєю не ходитимуть і нічого не нав'язуватимуть. Зосередяться на боротьбі з пандемією і кліматичними змінами. І на гуртуванні сил для протистояння експансії Китаю, про що свідчить потай від усіх створений оборонний союз із Британією та Австралією.

Розчаровані європейці. Розчаровані ми. Аплодують хіба в Москві, Тегерані, Пхеньяні та Пекіні. Бажали того в Білому домі чи ні, але курс на невтручання розв'яже руки найзатятішим його противникам. І ті цим неодмінно скористаються. Найпершою Московія. Кремль не перше десятиліття з віртуозністю професійного шахрая грає на потураннях західних демократій і встиг призвичаїтися до санкційних укусів.

Ситуація для України складається непроста. Членство в ЄС найближчими роками не світить. Під парасолькою НАТО сховатися не вдасться. В основні позаблокові союзники не приймуть. Найвірніший партнер відмовляється від політики силового тиску. А на європейському континенті навколо "Північного потоку-2" почав складатися антиукраїнський економічний блок, що становить серйозну загрозу нашій державності.

В України був і є єдиний надійний союзник ми самі. Дяка Сполученим Штатам, іншим друзям за моральну підтримку, надану зброю й усі види допомоги. Подвійна за ту, що надійде завтра. Але. Американці воювати за нас не прийдуть. Навіть коли московити попруть усією могуттю. Приклад Афганістану перед очима. Тож годі розраховувати на ласку й позаблокові гарантії. Потрібен твердий та усвідомлений державний курс на зміцнення й розбудову армії.

Протягом найближчих років у центрі уваги суспільства й віт­чизняної економіки мають бути оборонні потреби й підготовка країни та населення до невідворотної війни з московитами. У жодному разі не дзеркальні дороги, якими завтра покотить вороже військо. Годі й на Донбасі підставляти то ліву, то праву щоку. І стріляти, тільки коли ворог висадить щелепу.

Україна має стати дипломатичним центром формування оборонного блоку проти держави-терориста. Європі, світові треба щоденно й послідовно втовкмачувати: не про вигоди від енергетичного постачання слід думати, а про власну безпеку. Доки є "проблема Московії" світ у небезпеці.

Не тільки й не стільки Україна світ.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...