Над ним знову насміялися, принизили. І знову… сказати б, дівчата, але обидві колеги, керівники європейських країн. Він тиждень не виходив на люди, не писав відосиків. З жінками в Зеленського не складалося з перших місяців правління.

Лідерка Естонії Керсті Кальюлайд під час офіційного візиту запустила шпильку, подарувавши велосипед. Зрозуміло, не йому екранному Голобородьку. До кінця не повірила у справжність президента Зеленського канц­лерка Німеччини, і, зрештою, використавши політичного неофіта в боротьбі за "Північний потік-2", грюкнула міждержавними дверима. Закинула Україні невиконання формули Штайнмаєра, якої в попередні роки воліла не згадувати. І от тепер ляпаси від Саломе Зурабішвілі та Маї Санду, з якими випало торувати шлях у ЄС і НАТО. Після закінчення протокольного Батумського саміту президентка Грузії відхилила прохання про двосторонню зустріч, а глава Молдови, за коментарями оглядачів, влаштувала українському лідерові публічне шмагання.

Колись він назвав себе вироком президентству Петра Порошенка. Схоже, вироком президентству Володимира Зеленського стають жінки. І він відчуває цю загрозу. Чимось іншим складно пояснити безглузду та принизливу для чоловіка і президента війну з Софією Фединою і Марусею Звіробій. Звинувачення проти дівчат, народної депутатки і волонтерки, висунуто відповідне: погроза вбивством. За фактологічними ознаками справи не більш ніж політичним.

Дивина: недавній улюбленець прекрасної статі, ставши президентом, не здатен із жінками навіть порозумітися. Куди поділася акторська магія?

Нині, схоже, є відповідь на це запитання.

Наприкінці липня Зеленський звільнив головнокомандувача Збройних сил України та призначив нового. Поміняв генерала на генерала. Не висловив претензій попередникові й не наголосив на фахових перевагах наступника. Причиною названо відсутність синергії. Керівники Міністерства оборони і Збройних сил не змогли порозумітися, налагодити співробітництво. Заради справи треба було когось перемістити.

Проблему вирішено? Не зовсім. Перестановка в армійській верхівці навряд чи покращить управління військом. Валерій Залужний, як і його попередник, працюватиме під прямим керівництвом верховного головнокомандувача, тож між ними неодмінно має виникнути порозуміння. Між бойовим генералом і особою з нульовою, навіть мінусовою, армійською біографією. Та складність не лише в цім. Як показали перші роки президентства, у Зеленського серйозні проблеми з синергією. Вона в нього практично не вмикається. Через особливості характеру й досвіду має звичку спілкуватись у формі вередувань і примх. Співпрацювати та знаходити спільну мову здатен лише з тими й терпіти поряд виключно тих, хто його обожнює й у всьому потурає.

Склалося враження, він не вміє жити в суспільстві з його усталеними писаними й неписаними законами. Формулює бажання, що волею обставин набули рангу президентських, і вимагає, щоб вони негайно виконувалися й не осуджувалися жодною інстанцією. Хай навіть доведеться переписувати закони й саму Конституцію. Нинішні Рада національної безпеки з необмеженими повноваженнями і глава президентської канцелярії у статусі віцепрезидента є якраз наслідком браку синергії між главою держави й державними органами та структурами.

З такою ж анархією в голові він намагається співпрацювати із Заходом. І щоразу дивується, не побачивши синергії в тамтешніх лідерів. Він не годен зрозуміти: Саакашвілі в державних органах України це серйозна, часом непереборна перепона для відносин із Грузією. Що без повернення викраденого судді Чауса не виникне синергії з Молдовою. І що, зрештою, без Коломойського в кайданках йому немає сенсу летіти у США.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...