Хоч до церкви не ходи. Я там більше дратуюся, ніж удома, в неділю під обід сусідка повертається з ранкової літургії. На службу Божу щотижня їздить у рідне село піді Львовом. Священик рік на парафії послужив Volkswagen купив.

За другий рік фундамент під будинок звів. А сьогодні каже: "Порахували гроші, зібрані за коляду, та за голову схопилися. Бачу, люди гріха перестали боятися".

Знайомий Мирон 15 років був у церковному комітеті. Допомагав відновлювати греко-католицький храм. Потім відмовився.

 Їхав із тещею машиною в сусіднє село в сільраду. Зупинився, а біля ноги пакунок лежить. Відкриваю: гроші. Пере­рахував 2 тисячі доларів. Між ними знайшов карточку "на цеглу", розповідає. У сільраді питаю, чи нічого не губили. Ніхто не зголосився. Забрав пакунок додому.

Через два тижні Мирон рейсовим автобусом добирався до Львова. Підслухав розмову двох пасажирок говорили, що їх сусідка Люба гроші загубила.

 Із чоловіком трьох дітей виховують, хату зводять. Тяжко працюють, на будову кожну копійку відкладають, переказує Мирон. Люба до сільради йшла по якийсь дозвіл, дорогою пакунок загубила. Тепер від сліз не висихає. Чоловік мало з дому не вигнав. Розпитав я їх, де та Люба живе. Наступного дня розшукав її і гроші повернув. Вона мене мало не розцілувала. З її чоловіком донині товаришуємо. Не раз мене виручав.

Про свій вчинок Мирон розповів у компанії священиків.

 Дурницю ти зробив, сказав один з отців. Нащо гроші повернув? Ти ж їх не вкрав, а знайшов. А це не гріх.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...