Усе буде добре. Дітей страшенно люб­лю. 20-річною прийшла в дитячий садок. Скоро вже маю виходити на пенсію. Як житиму без них не знаю, казала вихователька Калерія Едуардівна, коли я привела у групу доньку.

Вона не фарбувалася. Мала коротке каре і густу гривку. Вбиралася у темно-синій костюм. Дітей зустрічала з усмішкою.

 Ми Едуардівну ніколи не любили, розповіла донька вже школяркою. Та й вона нас теж. Якось ударила мене. Перед сном я зібрала в дітей тапочки, хотіла викласти із них фігуру. Вона накричала і наказала всім розібрати свої капці. Іншим разом насварила, коли я спитала, чим майка відрізняється від футболки.

 Почому огірки? чую на базарі знайомий голос. Оглядаюся Калерія Едуардівна в пуховику і валянках прицінюється до товару. Тут бабусі продають овочі.

15 гривень за кіло, відповідає торговка.

Колишня вихователька кривиться:

 У людей немає грошей. Красна ціна їм десятка. Як за дев'ять віддасте, то оптом заберу.

Торгуються хвилин 10. Едуардівна кладе жінці в руку 100 гривень. Від неї йде з повним 12-літровим відром. Метрів за 20 ставить його на розкладний столик. Там уже є квашена капуста, морква, буряк, селера і корінь петрушки.

 Огірки по 20 гривень, каже Едуардівна чоловікові, який питає про ціну. Він просить дешевше. Ви бачили, скільки в магазіні стоять? 45 гривень за півлітра. Та й то з уксусом. А це натурпродукт. Сама вирощувала.

Чоловік пробує огірок. Бере кілограм:

 Вкусні.

Едуардівна усміхається. Ховає гроші в кишеню пуховика.

 Наконєц-то найшла себе, каже сусідці. Не представляєш, скільки одмучилася. Молодою по дурості думала, що вихователька найкраща професія. З першого дня зненавиділа її. Дітей терпіти не могла. Але ж треба було пенсію заробить

Подробнее читайте на gazeta.ua ...