Не можна на вихідних бити байдики, каже Володька. Із завтрашнього дня пошукаємо підробітки. У березні 1999-го ми місяць працюємо в Польщі. Укладаємо телефонні кабелі. Майстер Кшиштоф щоранку оголошує для новоприбулих порядок роботи.

 На почонтку червона рура, пужнєй жулта. Далєй нєбєска.

Заробітки наші такі собі. Тому на вихідні йдемо попід хати.

 Чи не має пан якоїсь роботи? запитуємо кількох господарів.

Усі відмовляються. Нарешті в останньому будинку нам щастить.

 Зріжете стару яблуню й спалите її, каже пані середніх років.

Володька дивиться на товстий ­стовбур.

 Юрко, ми його до ранку не спиляємо, каже.

Хочемо відступитися, але господарка несе нам каву й бутерброди. Після сніданку беремося до роботи. Пилка гостра, тому за годину яблуня падає. Я знаходжу сухі гілки. Підпалюю. Коли багаття розгорається, кидаю туди решту віття.

В обід пані гукає нас до хати. Пригощає супом, котлетою з гарніром і чаєм. До вечора ми палимо все і скопуємо город. Коли починає темніти, сидимо за вечерею.

 Я працюю вчителькою в школі, розказує жінка. Живу з матір'ю. Чоловічу роботу немає кому зробити. За тиждень перед вами приходили якісь румуни. Просили милостиню. Я не дала: "Чому пан просить гроші, а не питає, чи є в мене робота?" дорікнула. Ви мені одразу сподобалися.

Біля хвіртки вчителька вручає нам по 100 злотих. На копанні ровів ми заледве мали половину. Я розчулююся. Зізнаюся, що в Україні теж був учителем.

 Проше бардзо! У нашій школі є вакансія вчителя російської мови! Хай би пан поїхав в Україну та привіз диплома!

Відмовляюся.

 Але чому? дивується господарка.

Зітхаю. Не хочеться зізнаватися, що поки з'їжджу в Україну по диплом, зроблю переклад і отримаю дозвіл на роботу мине місяць. За цей час румуни зароблять усі наші гроші.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...