Є такий вираз: абсолютне минуле. Таємний радник Йоганн Вольфґанґ фон Ґьоте, кажуть, любив його вживати. А Міхаїл Бахтін на цьому абсолютному минулому цілу теорію жанру епопеї вибудував. На відміну від звичайного, абсолютне минуле в якийсь момент опиняється для нас за муром незворотних змін, що й унеможливлює його повторення.

Наприклад, і мій позавчорашній кухоль пива, і моя позавчорашня молодість уже стали минулим. Але на пиво щойно допишу колонку я можу вийти знову, тоді як молодість не вернеться, не вернеться вона. Ну, насправді Бахтін трохи інше мав на увазі, але лихо з ним.

Якщо ж говорити по суті, то є у мене приятелька. Родом із Криму. Працює тепер у Німеччині, залишаючись громадянкою України. Натомість батьки її і далі живуть у Ялті. А конкретно живуть із того, що тримають їдаленьку. Щоб відпочивальники мали де поїсти. Тільки, зізнаються батьки, останнім часом їхній бізнес почав усе виразніше накриватися чорною трояндою. Такий, нарікають вони, контингент переважно приїжджає, що порцію картопельки ще інколи одне з другим замовить, але вже про м'ясо й мови нема. Та й того контингенту на самі сльози.

Не берусь оцінювати, наскільки скарги батьків моєї приятельки відповідають дійсності: я востаннє в усіх значеннях цього слова на південному березі Криму відпочивав чверть століття тому. З майбутньою дружиною, майбутнім кумом і майбутньою кумою. У сенсі з нинішніми. А тоді ми всі були студентами й поселилися на дешевій базі без харчування, зате з громадською кухнею. Навезли з собою продуктів і готували. Раз дружина, раз кума, по черзі. А ми з кумом ні, бо не вміли. Фемінізм у ті роки ще сильно пас задніх у наших краях, то могли собі дозволити. Хоча теж якось долучалися: в магазин бігали, на гітарі грали…

Ага, про куму ще варто знати, що вона замолоду, крім почуття гумору, відзначалася нестримним потягом до всіляких біологічних класифікацій. У тому ж Криму побачить, бувало, посеред бази якийсь бур'ян, зупиниться і, пародіюючи вимову місцевого населення, голосно протягне: "О, растєніє, досєлє мною нєвіданноє!" А вже в яких термінах вона описувала розмаїття тамтешніх комах чи, приміром, поведінку збудженого ослика на пляжі того я вам не відтворю: самоцензура не дозволяє. І от, пригадую, вечір, кума десь на кухні, її черга, а ми троє сидимо за столом перед будиночком, чекаємо. Аж раптом поблизу як щось дзоркне та як закатаронькає по доріжці.

 Ану, каже досвідчений кум, хто вгадає, в чиєму селі весілля?

Як у морську воду дивився. Бо за мить, зрозуміло, з-за рогу випливла кума й урочисто оголосила:

 Друззя, случілось худшеє. М'яса сьогодні не буде. Але картоплю в основному вдалося спасти.

І про приятельку, яка працює в Німеччині. Вирішила вона цього літа відвідати батьків. На пропускному пункті український прикордонник заявив, що їй до Криму в'їжджати не можна. Якби, додав він, у неї був російський паспорт чи штамп РФ в українському, тоді без проблем. А так не можна. Щойно 50 євро, вкладені між сторінками її "неправильного" документа, змусили його подобріти.

Вічність тому я переконався: картопля без м'яса далеко не "худшеє" з того, що нам "случається" в житті. Кілька років тому я пересвідчився, що й епопейне обнесення Криму огорожею абсолютного минулого не надто мене засмучує. Але представник української держави, який під час російсько-української війни вільно пропускає російських громадян і здирає хабарі з українських, видається мені таким красномовним символом наших днів, що нічого гіршого й шукати не треба

Подробнее читайте на gazeta.ua ...