Поетесу Олю зустрів біля переходу. Торгує домашньою бібліотекою: художня література, довідники, словники. Познайомилися чотири роки тому на поетичних читаннях у луцькій кав'ярні "Театральна".

Вона намагалася копіювати стиль Лесі Українки з претензією на сучасність. Римувала кров з любов'ю.

Тоді розповіла, що читати не любить тільки писати. Її хлопець Назар бурчав: "Олю, так не можна". Він викладав українську літературу в університеті, грав на баяні. Дбав про інтелектуальний розвиток коханої. Знайомі казали, що вони не пара, лід і полум'я. Причому Оля лід.

 Назік торік помер, каже вона і закладає пасмо немитого волосся за вухо. Всю квартиру нашпигував макулатурою. Хотіла викинути, але бач на кожен товар є покупець. От і продаю.

Питаю, в яку ціну оповідання Чехова.

 По дружбі 70. Цю збірку Назік подарив мені на день народження, продовжує. Так розсердилася. Що це за подарок такий? Хоч би цукерок коробку, а то толку.

Купую книжки й іду на тролейбусну зупинку. Доки чекаю, роздивляюся видання: рік, наклад, місто, де випустили. На форзаці читаю "Моєму Сонечку, моїй любій Олюсі в день народження! Я щасливий, що ти в мене є". Гортаю далі. На 167-й сторінці знаходжу приклеєний конверт із написом "А це тобі сюрприз". Всередині 100 доларів.

Вертаюся у перехід до Олі й розповідаю про знахідку.

 Ой, Назік-Назік, хитає головою, усміхається. Рамантік! Все думав, що я прочитаю. Дякую, канєшно, що вернув, бо я б так не зробила. Тепер треба добре дивитися. Може, ще десь грошей приховав.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...