"Ще не купила сухого пального, хорошої тушківки й таких шампунів, щоб голову мити без води, пише знайома Віка. Пропонує сходити в супермаркет. Треба б ще хороші пластирі. Ноги з незвички можуть понатиратися.

Хто його знає, куди з дітьми доведеться йти".

Вдома показує свій тривожний рюкзак. Ледве можемо його підняти. Поклала туди дві 2-літрові пляшки води, пів літра горілки промивати рани і три банки консервованої каші. На двох маємо чотирьох дітей. Найстаршій 10 років. Наймолодшому 1,5. Питає, що братиму з дитячих ліків, бо в неї вже немає місця.

 Як доведеться йти, малюки швидко втомляться. А ти з таким рюкзаком і дітьми на руках упадеш на ніс, кажу.

Віка сердиться, бо завжди нагадую про найважчий сценарій. Так вирішили дати її електромобілю спокій, щоб не опинитися взимку серед поля в незарядженій машині. В обох чоловіки військові. Живемо поряд. Домовилися, як координуватимемося за потреби.

 Мій Саша піде в магазин і все докупить. Роздамо ще дітям по рюкзачку. Краще мати зайве, ніж потім бракуватиме потрібного.

Ввечері телефонує, щоб терміново забігла. Питаю, чи нести свій рюкзак звірити.

 Дай спокій торбам. Саша і мій розібрав, бо важив 16 кілограмів. Замість шампунів і пального купив доброго вина.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...