З колегою-журналістом Максимом випадково перетнулися у столичному супермаркеті. Він високий шатен із пробитим вухом. Образ неформала підсилює масивний срібний хрест на волохатих грудях, подерті джинси й пляма від кетчупу на футболці.

 Я російською більше не розмовляю, соррян, Максим розводить руками перед бабцею, що тримає помідори в поліетиленовій торбинці.

Старенька не розгубилася переходить на суржик а-ля Азаров-Тимошенко:

 Старшим, синок, треба памагати, тицяє йому овочі й додає. Давай-но, зваж.

Максим кладе пакунок на ваги й вибиває наліпку.

Згодом стоїмо разом у черзі до каси. Він із пивом, чіпсами та крабовими паличками. Я з кавуном на 5 кілограмів.

 Кенти-патріоти підкинули мені цей кейс. Погодився, бо то є реально круто шпрекати по-нашому, обвішаний ґаджетами Максим говорить зі мною й одночасно переписується з кимось у Viber і WhatsApp. У мене гьорлфренд по спеціальності іміджмейкер. Так от вона каже, що це зараз масовий тренд.

Хвалю його за патріотичний крок. Розраховуюсь. Тисну руку на прощання.

За кілька днів стрічка новин у Facebook видає пост Максима на червоному тлі: "Ей, гайз, хто може підкинути лаве до наступного вікенду?".

Ставлю "лайк". Запитую в приваті, як справи з переходом на "солов'їну".

"Все ок, брат, відписує. Закачав собі словники, моніторю. Та й Google під боком. То тільки спочатку був повний треш. А ти як? На фрілансі?"

"Не тільки", відписую й заодно цікавлюсь: "А ти все на YouTube-блоґах?".

Максим відповідає: "Ок". І за мить: "Ой, тобто так".

Подробнее читайте на gazeta.ua ...