2018-12-28 11:02 |
Дивні ми створіння люди, адже ніколи не задоволені тим, що вже маємо. Постійно прагнемо більшого, з одного боку – добре, бо підштовхує розвиватися, не дозволяє нам скотитися у стагнацію. Та є багато нюансів у наших бажаннях, особливо, коли це стосується не особисто нас, а країни.
Наприклад, французи, які вийшли трощити Париж через свій рівень життя. В то й же час ми вважаємо чудовим їхнє життя, адже відомо всім, що пенсія у них дві тисячі євро. Але французам замало, вони прагнуть кращого, тому й влаштовують регулярно масові погроми.
Протести "жовтих жилетів" / Фото з вікритих джерел
Або, наприклад, англійці, хіба некомфортно було їм у Європейському Союзі, але ні – зажадали Брексіту, сказали "досить годувати ЄС", хочемо повної самостійності". Зрештою для Лондона усе вилилося у перманентні політичні кризи й економічні втрати.
Мітинги британців щодо Брексіту / Фото AFP
Маю ще один приклад, наші сусіди поляки, які кривили обличчя до українських заробітчан. Проте, коли Німеччина узялася пом'якшувати своє трудове законодавство, аби переманити до себе трудових мігрантів – поляки почали панікувати. Зараз кажуть про неминучі втрати для економіки Польщі, якщо українцям поїдуть на багатші німецькі землі.
Але що нам французи, англійці чи поляки – маємо схожі приклади й серед заможних українців, зокрема, Юлія Тимошенко. Ця жінка-політик може вийти на пенсію й проводити свій час у спокої, спостерігаючи за багаттям в каміні чи за хвилями, що набігають на берег женевського озера! Проте їй нецікаво – прагне більшого. Не певен, що її прагнення закінчиться паризькими погромами, лондонськими вотумами недовіри владі чи виплатами від пана Кшиштофа премії своїм українським батракам. Але весняні президентські перегони обіцяють бути вельми цікавими.
Якщо в цьому ключі розглядати все те буремне, що діється у нашому світі – можна сказати, що українцям пощастило. Нам не треба вигадувати собі причини чим бути незадоволеними – у нас таких причин ще й на експорт назбирається.
Були невдоволені тим, що офіційний Київ неспроможний назвати агресію з Росією війною. Не менш затято критикували запровадження воєнного стану. Коли він сплив, з одного були незадоволені, що його не продовжили, а з іншого – тим, що стан виявився таким собі досить бутафорським.
А простести "євробляхерів". Спочатку вони вимагали дати змогу розмитни автівки, влаштовували протести, вулиці й траси перекривали. Коли ж нардепи ухвалили закони – "бляхери" знову залишились незадоволеними, мовляв, не так вони хотіли.
І звичайно Томосом. Як нас хитало від зради-до-перемоги із створенням помісної церкви. Спочатку називали передвиборчою агітацією Порошенка, тай взагалі, ніхто нам Томос не дасть. Потім – галасували про зраду, бо Константинополю за Томос віддали Андріївську Церкву. Потім ще одну зраду віднайшли, бо матимемо не патріархат, а митрополію. Ще добрий десяток пунктів зради можна перелічити.
Не знаю яким чином, проте у всьому ми шукаємо зраду. Чи то життя нас привчило, чи то в нас імунітет до всього хорошого? Фактом залишається те, що українців точно не можна назвати оптимістами.
Єдине, у чому певен – життя у нас може й не таке заможне, як нам би хотілося, але точно не таке нудне, щоби самим вигадувати собі розваги. За нас доля робить це регулярно, підкидаючи достатньо проблем… Але, якщо бачити у тому, наприклад, квести – життя перетвориться із суцільної смуги перешкод у набір карколомних пригод.
.
Подробнее читайте на 24tv.ua ...
