Він стає на одне коліно, тремтячими руками відкриває оксамитову ­коробочку з каблучкою. У світі яскравих софітів прикраса виблискує аж надто крупним діамантом. Вона трохи закушує нижню губу, нервово ворушить пальцями ніг у відкри­тих сандалях.

Якомога безтурботніше поправляє волосся. Але губи тремтять і вона видихає: "Е-е-е, я згодна". Він торжествує, уже впевненіше бере її руку. І ось діамант виблискує на тонкому пальці.

 Шо за брєд! каже вона. Щось таке уже гонять, тошно дивитися.

Витирає масні губи від крихт томатних чипсів. Вона моя сусідка по ряду на виступі аматорського молодіжного театру. Змушена терпіти її півтори години.

 Сорочка беушна, в неї взуття на два розміри більше, за спідницю собаки тягали, сусідка нахиляється і перелічує мені на вухо, чому ця вистава "брєд". Не реагую ніяк, дратує штучний аромат помідорів і базиліку.

Десяток років тому на столах був свіжий базилік, креветки, полуниця. Ми щось святкували з колегами, а шеф стояв посеред зали на коліні, надівав каблучку на палець майбутній дружині. То був справжній діамант, і почуття справжні.

 Усе, як у кіно! Який він класний, сплескувала руками моя колега, романтична до кісток, розчервоніла від захоплення. Пара цілувалася і їхала геть на новому автомобілі із запахом шкіри й парфумів. А ми пили шампанське за їхнє щастя, заїдали полуницею і поверталися додому першим тролейбусом.

Він справді був класний. А вчора сказав, що завжди кохав тільки мене. Все логічно я ж розумниця, його улюблениця. У нас стільки спільного, та хоча б друзі. Вони й поділилися телефоном. Дружина? Та стерво, отупіла, набридла. Мама в неї ще та сука. Батько підполковник у запої. Розлучилися, відсудила машину. Квартиру вигризла правдами-неправдами. Діти? Двоє, але яка різниця? То я приїду? Диктуй адресу, завтра буду з квітами й шампанським.

На шампанському мій телефон не витримує, падає й губить батарею. Усе, як у кіно більше не вмикається. Тішуся, бо вистава "брєд".

Подробнее читайте на gazeta.ua ...