2019-6-10 17:10 |
О шостій ранку прокидаюся, беру собаку і йду до Дніпра. А вчора збудили на годину раніше. Гупало у сусідній квартирі. Якщо вже так трапилося, то піду раніше, думаю. У тамбурі бачу навалені сумки.
Дивуюся спросоння й іду далі. На лавочці біля під'їзду зустрічаю сусідську пару. Сидять, як на побаченні, байдуже, що моїх років.
Що сталося? питаю.
До квартири не можемо потрапити. Син міцно спить, каже Наталка. Їздили у Харків до доньки, намучилися всю ніч у поїздах. А тепер ось тут вештаємося.
Ми попереджали, щоби замикався. А він зачинився на клямку, сердиться Василь. А тепер хоч коти гармати не почує.
За годину повертаюся. На лавочці нікого. Товчуться в тамбурі. Жінка гамселить у двері кулаком, чоловік намагається просунути ножа в щілину.
А телефонувати не пробували? цікавлюся.
Яке там! каже Наталка. Він удався в мого батька. Діду вже під 90. А коли засинає нічого не чує. Спить, як дитина. Я кілька разів думала, що помер.
О пів на дев'яту виходжу на роботу. Від гуркоту давно прокинулися жінка й донька. Картина в тамбурі незмінна. Сусідка з нижнього поверху радить викликати майстра, що відчиняє квартири. Її не слухають.
О пів на другу, в обід, застаю сусідів там же.
Я вже хвилююся, схлипує Наталка. Може, щось трапилося? Викликала майстра. Погодився відчинити за 1400 гривень.
Василь її перебиває.
А ось я зовсім не хвилююся!
За столом борщ не лізе мені до горла. Прислухаюся, як сусіди лупають ту скалу. Зрештою чути гуркіт відчинених дверей. Не можу пропустити цю картину й вискакую в тамбур. Доки Наталка розраховується з майстром, Сергій із паском заходить усередину. Лунає перший ляск і вереск хлопця. Загалом нараховую 14 ударів. По 100 гривень кожен.
.Подробнее читайте на gazeta.ua ...