Василь з'явився у селі моєї бабусі на Волині наприкінці 2014-го. З дружиною і трьома дітьми втік з окупованого Луганська. Сільський голова дав сім'ї одну з покинутих хат. Через два місяці Василь зробив у ній ремонт.

Коли асфальтував своє подвір'я, залатав половину ям на вулиці, де живе. Ще через місяць відкрив кіоск. Там продукти дешевші, ніж у сільському магазині. Тепер по хліб ходили туди. Мало хто в селі знав Василя на ім'я. Переселенцем кликали і в очі, і поза очі.

На день села організував дискотеку в клубі й безкоштовно пригощав пивом і квасом. За освітою він юрист. Двом учасникам АТО, які повернулися з Донбасу, допоміг оформити "учасника бойових дій" і подати документи на пай. Сам хотів узяти землю в оренду й вирощувати малину.

Сільський голова у переселенцеві побачив конкурента. Пішла чутка, що Василь, доки не виїхав з Луганська, півроку допомагав сепаратистам. Через тиждень хтось підпалив кіоск.

У серпні Василь із сім'єю виїхали. Навіть урожай зібрати не встигли. Його хата стояла пусткою три тижні, доки туди заселилася сім'я з Авдіївки. Льоня сидів чотири роки, Анжелу за пияцтво позбавляли батьківських прав на двох старших дітей. У село вони прибули з немовлям. Сусіди зносили покривала, одяг, овочі, сало й тушонку. Викопати картоплю, яку садив Василь біля хати, нові мешканці не спромоглися. Урожай згнив. Ледь не щодня подружжя просиджує в барі гроші, які отримує на дитину.

 Наші люди, говорить сільський голова і закликає помагати переселенцям харчами.

 Нас бандерами пугали. А з бандерами жить хорошо, каже Льоня.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...