Про літературу я твердо знаю одне: персонажі хоч позитивні, хоч негативні мають можливість написати щось про своїх авторів значно рідше, ніж автори про своїх персонажів. Тож коли така нагода нарешті випадає, гріх нею не скористатися.

А взагалі, у ситуації з новим романом Олександра Ірванця "Харків-1938" найдивовижнішим видається те, що сам Ірванець досі ходить не битий. Бо кого він лише у своїй альтернативній історії не образив. Та майже всіх, кого зобразив, тих і образив. І цапобородого міського божевільного Савєнка-Лімонова; і наркоманське подружжя Ніколая Гумільова з Анною Ахматовою; і гомосексуальну парочку Міхаїла Булгакова з Олєсєм Бузіною, який, щоправда, у відповідний момент виявився "дєвіцею Олєсєй".

Водночас є тут і терористична трійця у складі Степана, Олега й Олени, яка у паузах між замахами на Симона Петлюру практикує, м'яко кажучи, "па-де-труа"; і накачаний кокаїном ідеолог нової України Микола Хвильовий, який постійно прагне своєї падчірки Люби; і по-дорослому недобра дівчинка Ліна зі Ржищева, яка торгує отруйними пиріжками і б'є коліном у пах безпритульного старобільського хлопчика Сергійка.

Поза тим, як зрозуміло з назви, події роману розгортаються 1938 року і переважно в Харкові столиці Української робітничо-селянської республіки. Спромігшись у минулому на "диво під Крутами" і в підсумку розгромивши московську орду, Україна збудувала потужну націонал-комуністичну державу і тепер під проводом гетьмана-президента Євгена Коновальця з оптимізмом дивиться в майбутнє і виношує спільні з німцями плани поділу Польщі. А також проводить патріотичні обряди "харитації" та "джеризації" і влаштовує щорічні пролетарські карнавали, на які з'їжджаються літератори, кінематографісти і шпигуни з усього світу.

Зокрема, вирушає до Харкова з румунських Чернівців і лауреатка Нобелівської премії Ольга Кобилянська. Супроводжує ж її гайдук на ім'я Алессандро Бойческо "знаний бессарабський фізкультурник, схильний до насильства у вирішенні суперечок, із темними карими очима на єхидному й жорстокому обличчі". Крім усього іншого, Алессандро приятелює з мізантропом Емілем Чораном, дошкульно порівнює харківський карнавал із давньоримськими бенкетами та снує "свої безкінечні роздуми про бренність усього сущого і марність будь-яких людських зусиль". Одне слово, на тлі решти цілком позитивний персонаж.

І тут треба сказати, що прототип цього персонажа теж відносно недавно відвідав Харків. Передусім він, звичайно, знайшов кафе з виставленими надвір столиками, замовив каву і зателефонував до "безпритульного Сергійка", щоб уточнити час і місце зустрічі. За мить до прототипа рішуче підійшов якийсь цапобородий у колорадській сорочці й, агресивно заплітаючи язиком, запитав:

 Слиш, ти хто такой? Ти знаєш, гдє ти вообще находишся, шо ти тут по-украінскі раговаріваєш? Ти думаєш, тєбє тут Украіна, да?

І так далі. Точніше, не так, бо далі сталося щось не зовсім сподіване. Всупереч романній характеристиці, прототип вирішив не ламати одразу на цапобородій колорадській голові чужого стільця, а дочекатися реакції працівників закладу. І дочекався: з кафе вийшла офіціантка і попросила цапобородого не заважати клієнтам. Цапобородий не погодився. Офіціантка викликала поліцію. Поліція, погрожуючи арештом, повторила цапобородому прохання офіціантки. Цапобородий у відповідь розбушувався, мовляв, "нє тєх бєрьотє, я же свой, ви вон луччє бандєру етава арєстуйтє".

Закінчилось і саме це стало для прототипа несподіванкою тим, що поліція скрутила-таки цапобородому руки і повела його кудись за ріг. Прототип натомість залишився допивати каву і подумав: "Хтозна, якщо вони почнуть щодня арештовувати бодай десяток своїх цапобородих, то, може, мені колись і тут буде Україна. Не аж така, як у романі Ірванця: хай Бог нас усіх від такої милує. Але хоч трохи"

Подробнее читайте на gazeta.ua ...