Не сказати, що весь цей час я тільки й ждав його з'яви. Але, якби озвався, світ очуднився б. Людина не задумується про якісь речі, а коли вони, ніби приглушені стіною дощу, замріють здаля, раптом розуміє їхню значущість.

Тут той випадок.

За Йогу я почув від Цигана після армії. "Його арматурою б'ють устає, як ванька-встанька, хмикав Циган. От і поганяло таке". В Цигана ми й познайомилися. Йога проступає з парів, певна річ, алкогольних, бо що було робити в Цигана? Кільця чуба на лобі, звужені в гарячі щілини очі. Йога кидав примовки й усміхався. Гумором і впевненістю пашіло від нього. Як з'ясувалося з часом, Йогу знали люди, він теж знав багатьох ну, з тих, кого треба було знати. Рух і пригода поєднувалися з Йогою. Плюс він не був жмикрутом.

 Мнє хрустов нє жалко рваних я сєбє єщьо достану, Йога вгрузав носом у вуса й посмішку. Тцс-ссс… так він сміявся.

Ніс був подібний до гоголівського. Під шкіряною курткою стигла міць, не впадаючи в око, однак вкладаючись в удар фух! ф-фух! аж повітря свистіло. У бійці Йозі було весело. Це стало ще одним відкриттям. Відсутність пальця на руці бійцівським якостям не заважала. Я про цю втрату чув ще до знайомства. Жилмасивський Жужкін, звільнившись, виставив Йозі якісь претензії, пред'яву. У бійці він відкусив Йозі палець, а Йога видавив Жужкіну око.

 Так не по злобі ж, сичав Йога, згадуючи. Треба, мабуть, було заставити його те око з'їсти, як в Афгані було тц-с-ссс-с…

Кілька армійських фото я бачив у Йоги вдома, на вуличці під парканом автобази. На фотографіях він поставав сержантом. Потім розжалували. Бо, як казав, перестріляли кишлак, разом із собаками й ішаками. За Афганістан Йога не говорив. Як і про ексдружину. Числився Йога десь зварювальником, але що тут цікавого здатність філігранно варити шов на стиках труб? За Йогою завжди мрів якийсь простір, слабо проглядний для інших. Звідти долинали відгомони про якісь розбірки, стрілки, проблеми з мусорами й знову розбірки. Сам Йога лише покусував вус і посміхався.

З якогось мого дня народження залишився його дарунок, пластикова чашка кольору кави з молоком. Окріп, налитий у неї, не обпікав пальців. Такі чашки використовували у канадській армії. Рейнджери в снігах Гренландії сьорбали з них каву, запиваючи булгур з бобами. Про каву я сам додумав, Йога цього не говорив. Він і про Канаду не дуже розводився, де двічі опинявся в поліцейській дільниці, коли їздив до родичів. Шляхи Йогині несповідимі. Втім, до організованої братви Йога так і не пристав. Він був гуртовий, але самодостатній. Дві гранати Ф-1, "ефки", глухо стукалися боками, коли Йога відкривав шухлядку столу в літній кухні. Але мало що і в кого може лежати?

Одного разу, вже в іншому житті, пролунав дзвінок домашнього телефона.

 Альо-гараж! Тц-ц-ссс!. .

Я навіть підійшов до вікна, вдивляючись у передвечірні акації, звучав Йога так чітко, ніби дзвонив із таксофона від Будинку преси.

 Нє, Пашок я з Канади! Гоп-стоп, Кана-а-ада, нам рублів не нада!. . Тцс-сс… Я тут з рєбятами-італьянцями. Строїмо усіх, потихеньку, тцс-с-с-с…

Вже у Празі я звернувся до своєї начальниці Ірки Халупи. Йога працював обвалювальником м'яса, це я пам'ятав, провінція, здається, Саскачеван. Ірка обдзвонила канадські довідкові сервіси, добилася й до американських. Все марно. Юджин Єгорофф серед підданих канадського королівства не значився. Жодних зачіпок. Зеро. Нуль. Можливо, змінив прізвище? Чи десь у важкодоступних районах потрошив кашалотів батуринським ножем? Сів надовго, наброївши щось із нащадками героїв Скорсезе й Де Ніро?

Чверть віку він не озивався. Чашку канадських рейнджерів кольору кави з молоком я забув у вишкільному таборі, куди мене якось запрошував приятель, музикант поп-року. Треба б забрати, якщо ще туди занесе і Йогин дарунок ще живий. Або попросити рок-музиканта.

Ніби все.

Але все-таки, може, озветься?

Час якраз підходящий. Карантин він і в Африці карантин

Подробнее читайте на gazeta.ua ...