"Такий красівий мущіна…" казала колись дружинина тітка про одного донецького завгара, що якраз виходив на політичний олімп. Буду голосувати за нього. Високий, представітєльний". Тітка вже покійна, царство їй небесне, але мільйони ще живих українців усе так же прагнуть "нових облич" у політиці.

Про це й статистика свідчить. При тому, керуючись у прагненнях критеріями цілком тіт­чиними, це вже свідчу я, принагідно згадавши родичку.

"Як це нема? віщала оце днями посеред автобусної тисняви інтелігентна пенсіонерка. Є! Є за кого голосувати!" Прізвище відставного чи то кадебіста, чи есбеушника (що для багатьох людей цього фаху є тотожним) трохи вивело мене з дрімоти. Я вже був думав, що чув усі варіанти народного політичного божеві… тобто кордоцентризму, аж ні тут варіативність безмежна. "Він порядний чоловік!" бабця колола суворим оком загал, ніби вимагаючи підтверджень. А я намагався пригадати хоч щось, крім лисини і квадратних щік, бачених по ТБ-передачі про президентське отруєння. З акуратної прорізі рота викочувалися, пам'ятаю, фахові акуратні слова, округлі, як лисина, але викривальні: приставка "екс" чомусь завжди додає владцям фаховості, а вже безкомпромісності то й поготів. Все.

Про якісь програми наших політиків узагалі не йдеться. Про досвід, про здібності, підтверджені прикладами, про хоч якісь, наймікроскопічніші, але реальні досягнення теж. "А мені Ляшко нравицця! як зараз бачу вулицю Грушевського, закопчену та прострілювану, якою два боївкарі, один, певно, поранений, накульгують від барикади під колонадою стадіону. Да. Чим не президент?" Повний здєц, звичайно, але що заперечиш, якщо нравицця? Не найдурніший приятель, поет, проїв мені дірку в голові, торочачи про відставного міністра, який потім красувався на бігбордах "я ворог цієї держави", чи щось таке, а на Майдан грозився прийти з ружжом не знаю, чи приходив. Із іншим знайомцем, політв'язнем, чоловіком геройської біографії, навіть урвалася фейсбучна дружба йому коса дами-політика уявлялася німбом, а вишиванка застувала всі інші її риси, кожна з яких багатьом людям стискається в одне велике ошуканство.

Зрештою, а що пересічним громадянам про політиків можна знати? Ми ж не стикаємося з ними в під'їзді, в маршрутці чи в курилці на роботі. Та й навіть щасливий випадок не гарантує саторі, тобто якогось просвітлення. "Мер? Ну што ви он чєснєйший чєлавєк, пригадую телефонічне воркотання однієї кієфскай інцєліґєнткі. Я с нім аднажди єхала в ліфтє. У нєво такіє ґлаза, такіє ґлаза…" Ну нравицця, й нічого тут не попишеш, вже не те, щоб щось угадати. Хоч програми читай, хоч до різі в очах вдивляйся в фізії політиків-провідників чи старих, на яких уже ніде проби ставити, чи нових, які теж устигли розчинитися з тлом, стати такими ж туманними й безплотяними, як їхні гасла, базовані на абстрактній боротьбі за все хороше проти всього поганого.

"Інтуїція з успіхом заміняє інформацію" ця фраза сатирика є чи не єдиним рятівним колом у морі медійного зомбування, в безсистемному наборі фактів, що накривають і дезорієнтують будь-кого. Втім, і вона, істина ця, швидко пускає бульби, закрутившись маніпулятивним валом. Сам же колись вважав, каюся, колишнього генпрокурора чєснєйшим чоловіком, кінематографічним сищиком, аскетом із запалими щоками. Ну, ви знаєте про аскета. І про всіх інших, дехто з яких вже потроху стає на низький передвиборчий старт: про "бариг" і "принцес", губастих власників нафтових вишок і схожих на жвавих чайханщиків вчорашніх "цеховиків", галицьких світлоликих мерів і ламкоголосих співаків у триденнім зарості, філологів, удосконалених у краснознамьонних інститутах кегебе, і несть їм числа. І посміхаєтеся разом зі мною

Подробнее читайте на gazeta.ua ...