Уся ця історія з "формулою Штайнмаєра" свідчить про те, яким чутливим продовжує бути українське суспільство. Наскільки оголені його нерви, гострий зір та уважний слух. Наскільки воно готове діяти на попередження.

Так, можна погодитися з командою президента, яка заспокоює: мовляв, у її нинішньому вигляді "формула" поки що нічого не означає. Що це просто слова, які описують гіпотетичну ситуацію виборів на Донбасі, до яких ще дуже далеко. І не факт, що ми цим шляхом дійдемо до кінця.

Але суспільство наше інтуїтивне й емоційне. Воно може не вникати в деталі Мінського процесу, але воно "серцем чує". Воно навчилося відчувати небезпеки заздалегідь і думати про безпеку передусім. Комусь це може видатися передчасною панікою, але насправді це ті дії на випередження, без яких суспільство не виживе. Бо люди розуміють, що потім буде пізно. Саме ця "паніка" нас мобілізує і не дає розслабитися.

Багато хто зараз цитує фразу канцлера Німеччини Конрада Аденауера: я хочу пів Німеччини повністю, а не повну Німеччину наполовину. Ця цитата не є цілком достовірною, але вона добре виражає ту тривогу, яку викликає в українського суспільства ідея поспішних виборів на Донбасі. Бо, якщо проводити їх без довгого перехідного періоду із тривалим заходом української влади чи хоча би міжнародної адміністрації, тоді виборами, без сумніву, зманіпулює Росія. Вони легітимізують ватажків сепаратистів, а "особливий статус" дасть імунітет від впливу української влади й українського суспільства. Це будуть ті самі "неконтрольовані території", тільки легітимізовані й визнані. Тривога українців зрозуміла: ми боїмося мати "Україну наполовину", де на долю країни впливатимуть люди, яких ми вважаємо злочинцями. І які в будь-який момент можуть знову посіяти хаос.

Звісно, люди, які виходять на Майдан, це не більшість. Вони ніколи не були більшістю. Активною є завжди меншість. Але ця активна меншість часто запускає ланцюгову реакцію. Стирає відчуття фаталізму й безальтернативності.

Зеленський може відчувати грандіозну впевненість від того, що має монополію на владу. Але він ніколи не матиме монополії в суспільстві. І ніколи не матиме монополії на Майдані.

Майдан, який зібрався минулого вікенду, це попередження. Попередження, що, навіть якщо йдеться про формули, які "нічого не означають", люди все розуміють. Тому, якщо буде спроба здати українські інтереси ще хоча б на міліметр, нерви вже оголені, а протестний дух у повній бойовій готовності. І про це Зеленському та його команді завжди треба пам'ятати.

Зрештою, Майдан для нього навіть корисний. Бо переговори з Москвою знову ні до чого не призведуть. Усе, ймовірно, упреться в деталі: відводять війська чи не відводять; матиме доступ Україна до кордону перед виборами чи ні; чи зможе українська влада суди, поліція, банківська система зайти на ці землі перед виборами чи ні; чи буде амністія "для всіх" чи ні. Бо Москва ніколи не хотіла компромісів вона завжди хоче взяти все.

Цілком можливо, що в наступні місяці тиск Заходу прийняти умови РФ буде великим. Захід прагне спіймати можливість для "перезавантаження" відносин із Москвою. Але, якщо Кремль на поступки не йде, тоді домовитися з ним можна тільки на російських умовах. І ці умови поставлять хрест на планах Зеленського побудувати кращу країну. Адже все крутитиметься навколо "нестабільного регіону", навколо питання, що ж робити з цими злочинцями з "особливим статусом", які ніби вже не злочинці. І є великий ризик, що нестабільність пошириться іншими регіонами як лісова пожежа.

Навряд чи Зеленський цього хоче. Жодна нормальна людина в його ситуації цього не хотітиме. Бо це не тільки капітуляція України, але і його особиста капітуляція.

Тому Майдан Зеленському вигідний. Бо він його єдиний аргумент світові: Україна не здаватиметься Москві за жодних умов. Бо українці цього не хочуть. Бо ми демократія. Тобто суспільство, де править народ. А президент, як відомо, слуга народу.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...