Переїхав у Київ волонтерством займатися. Подобається мені в столиці. Можливостей допомагати більше. Вчора для бездомних їжу роздавав, розповідає 20-річний Богдан. Із Рівного перевівся навчатись у столичний вуз.

 Мої проти, що з бідними вожусь. Але ж їм потрібна увага, щоб не почувалися покинутими, як я колись. Батьки гроші заробляли, ніби 100 життів матимуть. Потім батько нову родину завів. Мати шість років в іншому місті працює. А я з 10 років до католиків бігаю. Про монастир мрію. Відчуваю, що моє. Але не знаю, як матері сказати. На квартиру в Києві мені збирає. Питає, чи дівчина є.

Згодом Богдан влаштувався в католицький прес-центр. Продавав книжки, фотографував події. А потім звільнився і виїхав до Москви.

 Не відчував більше дружньої підтримки. Всі напосілися, мало не хамом обізвали, бо з керівником засперечався. Та ще і з матір'ю посварився, пояснив. Тримала мене фінансами, як заручника. А в Москві дали ставку 300 євро і зйомну квартиру. Щоправда, посада помічника керівника прес-служби Московського патріархату. Тепер я православний. Війна? Церква вище таких умовностей.

За деякий час Богдан написав на Facebook: "У роботодавцях розчарувався. Не знаю, як бути". І зник.

За кілька місяців зустрічаю його на київському вокзалі. Приїхав складати останні іспити. А заодно забрати речі.

 Вирішив не звертати уваги на чужі вади. Всі люди. В Москві загалом ставляться добре.

 Як твоє волонтерство? питаю.

 Не маю часу. Гроші заробляти мушу. На 300 євро в Москві не проживеш. Вчора попросив підвищення. Бо мати свою картку заблокувала-таки

Подробнее читайте на gazeta.ua ...