Із села ледве вирвалася. Тепер і згадувати страшно, розповідає 21-річна Іванка. Стоїть біля будівлі Кабміну на Грушевського.  Ми з мамою від злиднів утекли, в Києві прилаштувались.

Мене помітили і секретарем у міністерство запросили, поправляє довгу біляву косу. Стараюсь тепер, бо не маю права на помилку. Вчитися на юриста хочу.

Іванка стискає в руці букетик різнокольорових квітів.

 Фрезії. Подруга флористикою займається. Каже, для вишуканих дівчат беруть. Я тепер кавалерам тільки такі замовляю, усміхається.

Невдовзі Іванка вступила на юридичний.

 Треба жити красиво, говорила. І чоловіка знайду красивого. Он, бач, якими машинами їздять, у які краватки позатягувалися любо глянути. Я ж з дитинства дівчина прудка. Що-що, а очі хлопцям строїти вмію.

За рік після розмови дізналася про Іванчине весілля. Фото з чоловіком у соцмережах не виставила щоб не зурочили. Лише свій портрет у білій сукні й мереживному вельоні. Замість фрезій букет рожевих троянд.

 Понти то все, каже Іванка при зустрічі. Вона з дитячим візочком. Вийшла за хлопця із сусіднього села. Саме в Київ переїхав.

 Красивий, видно? питаю.

 Любить. Троянди дарує. А з тими красивими у краватках сама щоранку букети собі купувала. Щоб люди думали, ніби все в мене гаразд

Подробнее читайте на gazeta.ua ...