Скоро уже Киев, Мария? питає супутницю хлопець років шести. Жінка в темно-синьому пуловері ймовірно, няня. На вигляд їй трохи за 30. Сидять навпроти мене у приміському поїзді. Хлопець крутиться на дерматиновому сидінні.

 Потерпи, скоро "Караваевы Дачи", відповідає Марія.

 А почему они кровавые, эти дачи? Там поганцы наших в подвалах держали? Зубочистки под ногти загоняли или что?

Марія зітхає, озираючись на пасажирів, повторює, що "Караваєві".

 Не знаешь? А я кровавое кино люблю, усміхається малий.

Спостерігає за реакцією жінки. Дістає з рюкзака пакунок чипсів. Покрутивши, кладе назад. Присувається ближче до Марії.

 "Закрой глаза, все постепенно, и тебя тут никто не заменит", заспівує хіт реп-гурту "Гриби".

Марія робить зауваження, бо в їхній бік повертаються люди. Хлопець тихенько доказує приспів: "Между нами тает лёд". Продовжує відбивати такт ногою.

 Золотые купола! раптом вигукує слова російського шансону. Додає примружившись: В подворотнях пьяные вопят.

Після недовгої паузи:

 Белые розы, белые розы. Это старички у меня под окнами орут. А мне современную попсу попеть захотелось.

 Ты на шестом этаже живешь, дивується Марія.

 Колонки у них мощные.

Я беру рюкзак і збираюся виходити. Відколи почула ім'я попутниці, в голові крутиться вірш Сергія Жадана: "Наші діти, Маріє, ростуть, ніби трава". Чоловік років 25, який сидить з іншого боку від проходу, награє на гітарі мелодію.

 "Битлов" любишь, каже до нього хлопець. "Между нами тает лед" не понравился? И мне не нравится, морщиться. Вспомнил, потому что жарко в электричке

Подробнее читайте на gazeta.ua ...