Хворіти справа неприємна і недешева. Та якщо вже лікуєшся, шукай спеціаліста. Брат порадив звернутися в державну установу. Оскільки шлунок мучив уже місяць, не мав ні сил, ні підстав сумніватися.

Лікар скерував обстежити щитовидку і зробити гастроскопію. Спеціаліст із УЗД, років 50, виявися приємним і балакучим. Я подарував йому журнал.

 "Країна"? А хіба вона у нас ще є? запитав.

 Ну, ми ж із вами є. То і країна має бути, відповідаю з усміхом.

 Та де ж вона? Її розривають на частини Росія й Америка! А де ж ми? Де наш національний інтерес? опонує. Всі спеціалісти, яких я вчу, виїздять за кордон, бо не хочуть працювати за 5 тисяч гривень. А там мають 4 тисячі доларів. Але працюють, як раби. Нема українців. Нема.

Помічаю відзнаку на стіні. Пробую перевести розмову на оптимізм:

 Але ж ви є. І не просто рядовий, а заслужений лікар України.

 Хіба один у полі воїн?

Прощаємось. Гукає навздогін:

 Знаєш, що? Якщо треба обстежити матір чи родичів, приводь. Зроблю за пів ціни.

Спускаюся в гастровідділення. Процедура не з приємних. Ендоскопіст, чоловік за 65, заспокоює.

 Зробимо все за хвилину.

Все йде добре. Рівно хвилина. Ще й "поганих процесів" не виявлено. Настрій піднімається. Дякую.

 Вакцинуватися будете? на прощання запитує лікар.

Кажу, поки що не планую. Недавно перехворів на коронавірус.

 І я не спішитиму. Ризик. Уявіть: якщо температура в боксі впаде на градус вакцина зіпсована. А якщо літак зламався, а бокс пошкодився? От російська інша річ, надійна.

 А чому ж тоді Всесвітня організація охорони здоров'я її не визнає?

Лікар дивиться співчутливо. А тоді зі знанням справи видихає:

 Політика

Подробнее читайте на gazeta.ua ...