За п'ять днів у Італії бачили тільки одного п'яного. Можливо, тому що тут найдешевше вино таке ж хороше, як в Україні найдорожче. Або пити горілку зранку, як у нас, не заведено. Але скрізь є винятки.

Опівдні на одній з крутих кам'яних вуличок Бергамо цей дядько ледь тримався своєї орбіти. Однак якось він таки вписався у двері кав'ярні.

 Юпітер, прочитала я назву на вивісці.

 Юпілер, це пиво таке бельгійське, виправив мій чоловік. Судячи з клієнтів, дуже демократичний заклад. Зайдемо на вечерю.

Ранкового клієнта вже не було. В порожній залі старенька жінка, пританцьовуючи, перекладала вилки та ножі зі столу на стіл, а потім назад.

 Яка гарна! сказала мені італійською, перестрівши дорогою із вбиральні.

 Мамо! присоромила її господиня кав'ярні і відвела подалі.

Старенька далі співала щось у іншій залі. Інколи переходила на крик із завиванням, і клієнти розверталися на півпорозі.

 Не всі в Італії можуть дозволити собі найняти українок, вирішили ми.

Кучерява господиня вже дістала з печі нашу піцу з прошуто і грибами. Корж був хрусткий і тонкий, із дуже нерівними краями, ніжними помідорами, тягучою моцарелою і підпеченою шинкою. Особливого смаку додавала сажа з печі, що трохи залишилася на дні коржа. Розплатившись і залишивши євро на картатій скатертині, вирушили у парк дивитися згори на вечірнє Бергамо.

 Кажуть, тут купив собі будинок Берлусконі, розповідав групі іноземців дженджуристий екскурсовод про верхнє місто.

Ми відкоркували ще одну пляшку сухого червоного вина. 1,85 євро, сорт негроамаро "чорне і гірке". Насправді, рубінове і аж солодке. Роззирнулися, чи нема карабінерів. Поруч сиділи сивий сеньйор в окулярах і дівчина у шортах, що втупилася у мобільний. Ми навіть подумали, що вони пара. А потім з її телефону заграв КВН про Насірова.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...