Я отримала завдання від редактора: "Олено, має вийти книжка перекладів Рільке. Їх зробив Мойсей Фішбейн. Чоловік надзвичайно талановитий, але ще складніший у спілкуванні. Давай спробуємо підготувати із ним матеріал.

Як виникнуть проблеми чи непорозуміння, а вони обов'язково повинні виникнути з Мойсеєм інакше не буває, кажи".

Завдання довго відкладала. До непростого спілкування хотілося підготуватися. І недарма. Пан Мойсей влаштував мені справжній іспит телефоном. З'ясовував мій рівень знань про нього, історію України та загальну ерудицію. Окремий тест був на розуміння рідкісних українських слів. Я його склала.

А потім почалася телефонна дружба. Три тижні того теплого вересня 2012-го він часто дзвонив. Міг по пів години говорити. Це було, як неписана історія української культури з перших вуст. Про те, як працював літературним секретарем Миколи Бажана. Що 1979-го відмовився співпрацювати з КГБ і був змушений емігрувати. Надсилав свої фото з гуру українського перекладу Миколою Лукашем. Пишався, що про нього згадував у листах до дружини із заслання Іван Світличний: "такий свіжий і витончений поет".

Спілкуватися було непросто, але цікаво. Інколи занотовувала сказане, але так гарно, як він говорив, записати було неможливо. Надсилав свої виступи як-от 2008 року з Національної опери на роковини Голодомору. Зізнався, що після офіційної промови додав ще те, чого не було за сценарієм. І ці слова сьогодні слушні, які ніколи: "Нашу пам'ять хочуть убити. Але наша пам'ять незнищенна. Ми пам'ятатимемо і не простимо. Вони хочуть убити український дух, українську мову, українську історію, українську минувшину й українське прийдешнє. Вони хочуть убити саме українство. Але вони не пройдуть".

Та все це було не до запису це ми тільки домовлялися про інтерв'ю. Якого так і не зробили. Не порозумілися через чужу рецензію на його книжку

Подробнее читайте на gazeta.ua ...