Знову цей Микола. Ізнову відчуття зніяковіння, хоч соромитися нібито йнічого. ЗМиколою умене так уже невперше. Почув язанього ще вмезозої. Тобто десь заКучми. Руля йТополя, два унсовці-харизмати, гомоніли вкурилці "Радіо Свобода" зтамтешнім харизматом Охрімом.

Хлопці щойно одержали гонорар заінтерв'ю вОхрімовій програмі йбули вдоброму гуморі. "Хвате навідро патронів!" басив Руля-Руслан. "Ви мені теж маєте дістати парабелум! вторував Охрім. Зазаслуги, бляха, перед Вітчизною!" Обидва, Руслан іТополя, недавно звільнилися, "відмотавши" кожен своє заучасть упротестній акції "Україна без Кучми!" Тополя вийшов чине останнім, смачно розповівши вінтерв'ю, скільки цигарок ічифіру було спожито братвою під час прощання.

Але лишався ще один. Микола. Руслан розповів, яквоював ізним уПридністров'ї, аТополя про Абхазію, де Миколу поранили. Орден Вахтанга Горгасала ішмат свинцю закілька сантиметрів від серця, врятував портсигар, ці Миколині набутки чомусь найбільше врізалися впам'ять. Якіте, щовже всі вийшли, авін сидів.

Збір підписів під зверненням звимогою звільнення потребує окремого описання. Відчуття ніяковості зним поєднане нерозривно. Хоч якби там було, серед підписантів значилися, здається, п'ять лауреатів Шевченківської премії. Незнаю, наскільки це допомогло. Побачив яМиколу тієїж осені, навечорі пам'яті Лупиноса. Зимні очі під підрізаним чубком, вольовиті закрути губ. Той вечір, під кінець якого виникла бійка, щоаж парсуни напортретах умогилянських коридорах скулились від унсовського мату, язгадав уромані "Хрещатик-Плаза". Хоч Микола там інефігурує. Зазнайомившись, стрічав його вряди-годи. Зокрема, йнавідспівуванні вМихайлівському соборі письменника Ульяненка, Уляна, зкотрим я, здається, ізнайомив Миколу, аодне їхнє застілля може бути колоритною сторінкою прози. Давно тебуло. Де Улян, де Руслан-Руля, тайтойже Охрім, котрий іще недавно басив зекрана "5-го каналу": "Любіть Україну тримайте порох сухим…"?

Під час Революції гідності Микола зник. Востаннє бачилися біля будинку профспілок ще необгорілого, діючого, збуфетом напершому поверсі. Домовилися, щопідпишу йому книжку. Скупі відомості вЗМІ з'явилися трохи нечерез півроку. Микола, виявляється, був викрадений ФСБ ісидить натериторії Російської Федерації. Недавно стало відомо, щобуде суд, чомусь ажуЧечні. Прогнозують, щонайтаємничішому українському в'язневі-полоненому світить довічний термін. Про нього неговорять президенти, невимагає звільнення Європейський парламент. Тайнаш, якщо йскаже щось, тотак нечленороздільно, щомені пригадується отой давній збір підписів ідехто зперсонажів-митців, щотак і"пропетляв" тоді, ухилившись від розчерку пера.

Зрештою, виходить нате, щовУкраїні такі, якМикола, недуже йпотрібні. Нова влада йбез них довела доперемоги революційний Майдан, вистояла наДонбасі, домовилася зМВФ, здолала корупцію інавіть газету "Вести".

І взагалі нетреба розхитувати. Це явже сам собі кажу, подумки. Хоч істає трохи ніяково

Подробнее читайте на gazeta.ua ...