Коронавірус ще ніхто не скасував, дружина налаштована категорично. Якщо вже хочеш їхати до Тального, то не поїздом, а "Блаблакаром". Водій виявився знайомим. Здається, з Андрієм вчилися в одній школі.

Теревенимо всю дорогу. За Звенигородкою замовкаємо і слухаємо радіо. Там передають, що з поліцейського відділку в Кагарлику на Київщині, де днями зґвалтували жінку, звільнили 10 працівників.

Згадую, як єдиний раз у житті потрапив у міліцію. Було це в травні ­1990-го. На проукраїнському мітингу в Черкасах до мене вчепився гопник. Йому не сподобався жовто-блакитний значок на моєму светрі. Бійку, що мала вибухнути, припинив міліціонер. Він завів нас у відділок.

Там гопник освоївся. Разом із капітаном проводили зі мною виховну бесіду.

 Як ти, сволото, можеш хотіти розвалу Союзу? допитувалися. До кімнати заходили інші міліціонери й, дивлячись на мене, скрушно хитали головами. Відпустили аж під вечір.

Водій перебиває мої спогади.

 Якось я ішов на базар. Біля поліції зустрів знайомого лейтенанта. "Андрюха, виручай, просить. Спіймали придурка, який зґвалтував стару бабу. Зараз робитимемо очну ставку. Треба двох підставних. Один буде з наших, а другий ти".

Шофер закурює.

 Я погодився. Завели, посадили, запустили бабу. Ну, кажуть, хто на вас нападав? Баба впевнено підійшла до мене й тицьнула пальцем.

 Це він! кричить.

 Точно? не вірять полісмени.

 Не сумнівайтеся! Я його ніколи не забуду!

Водій усміхається.

 Це зараз мені смішно, а тоді думав, що збожеволію. Поліцейські на мене дивляться підозріло, баба верещить. Уже й не пам'ятаю, як випустили. Я забувся про базар і про все на світі.

На кругу біля автостанції Тального він акуратно проїжджає повз пост патрульних.

 Поліція в нас хороша, але краще з ними справи не мати, каже.

Я киваю головою. Прошу зупинити біля магазину "Зелений світ". Розраховуюся й решту дороги проходжу пішки.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...