Якби не спитали, він би й далі робив вигляд, наче з перемир'ям на Донбасі все гаразд. Проте спитали. Напередодні загинув боєць Тарас Кубійович. То є в нас після цього тиша на війні чи вже нема? "Наше завдання захищати не одну людину, а 40 мільйонів нашої незалежної країни", відказав він після короткого співчуття родині.

Вийшло цинічно і для президента, яким він себе гордо вважає, і для людини, яка нав'язала армії формулу "не стріляти". Повторилася ситуація з Ярославом Журавлем. Коли верховний головнокомандувач три дні мовчки спостерігав за повільною смертю розвідника.

Неспокійно в українських окопах. Місія ОБСЄ після оголошення перемир'я зафіксувала майже тисячу порушень режиму припинення вогню. А Зеленський стоїть на своєму: "42 дні була тиша. Для нас це перемога". І затято повторює: "Ми робитимемо все, щоб зберегти режим тиші".

На таких парадоксах побудоване все правління Володимира Зеленського. Не варто шукати в його словах і діях логіку та послідовність, ловити на брехні. Він актор. А до їхніх слів не можна ставитися серйозно. Навіть коли вони самі собі вірять. Актори завжди грають. Кажуть те, чого вимагає ситуація. "Ліп­лять" вірогідний образ у запропонованих обставинах.

Зеленський навіть не драматичний актор, комік середньої руки. Його запросили на непосильну роль президента. Грає як уміє. Наскільки дають змогу відсутність фахової освіти й доволі приблизне уявлення про президентські обов'язки.

Написали у сценарії: освятити своєю присутністю перебіг кримінальної справи їде й освячує. Написали: зустріти літак зі знаряддям проти Covid-19 їде і зустрічає. Представити нового міністра взагалі дрібниця. Поручитися за крадія з ­усією акторською правдивістю. Байдуже, що у злочинці записали не тих. Що літак привіз комерційний вантаж і його продаватимуть втридорога. Не біда, що міністра завтра доведеться знімати, а людина, за яку поручився, попадеться на зраді.

Актор не драматург, не він пише роль йому пишуть. Він не може знати, чим закінчиться сюжет. Саме тому чи не кожен монолог, чи не кожен вихід на сцену виконавця ролі президента обертається конфузом або й скандалом.

Із російсько-українською війною виходить найгірше. Хтось шепнув, що зупинити Путіна лише поглянути тому в очі. Вірус не зупиниш, з міжнародними позичальниками не домовишся, падіння економіки самого змете. А встановити мир запросто. Головне перестати стріляти.

Що ворог убиває українців не його провина. Він відповідає за мир по свій бік фронту. На звістку від спостерігачів ОБСЄ про зміцнення московитами позицій у Луганській області ледве оком повів. А закопати колись виритий окопчик у Донецькій області ледь не генерала послав. Потім запросив окупантів на чолі з російським генералом оглянути передові позиції української армії.

Світ знизує плечима. Путін зловтішається. В'їдливих їжаків підпускає збанкрутілий Лукашенко. Торжествує перемогу донецька маріонетка.

Сором. Приниження країни й учасників війни.

Комік Зеленський не здатен бачити всієї п'єси. Рівень таланту не дає йому змоги зшити епізоди у щось цілісне і прозріти фінал і наслідки гри. Але це не звільняє від відповідальності. Він уже награв усього і стільки проти країни та її національних інтересів, що залишати підмостки доведеться через "пекло", яке в середньовічному театрі облаштовували під сценою.

І найімовірніше, задовго до фіналу

Подробнее читайте на gazeta.ua ...