Було плохенько, потім погано. Та гірше, ніж зараз не пригадаю. У нас не влада, а чиряк. Болить і свербить. Але ми терпимо, доки саме розсмокчеться, каже Ніна Василівна. Їй за 50.

Їдемо в купе потягу Київ Ковель.

 Від сина вертаюся. У госпіталі лежить, розповідає. На війну забрали здоровим, віддали каліку. Обіцяли купу пільг, а коли йде до діла усе купляємо за власні гроші. Зять теж воював. Його тепер по судах тягають. Свідчить у справі "Торнадо". За те, що контрабанду зупиняли й хотіли порядок навести їх запхали у СІЗО. А кого не посадили, прибирають по-тихому. За півроку поховав трьох побратимів. Донька боїться з ним жити.

Жінка багато матюкається.

 Другий син пробував крутитися. Зацікавився закупівлями. У серпні дзвонить щасливий: "Систему Prozorro запустили. Мамо, тепер все по-чесному. Заживемо!" Через три місяці поняв, що розвели, як лоха. Бо не таке те Prozorro і прозоре.

Не знаю, хто більше зло. Сьогоднішні не менше за Януковича наробили біди. Коли вони собі зарплату підняли відчувала, що є десь підвох. Не помилилася. То Гройсман піарився. Підняття зарплати депутатам не підтримав, а людям мінімалку 3200 хоче робити. А я хоч баба з села, але знаю: якщо так буде, то потягне за собою інфляцію і ріст цін. Будемо ще бідніші. Не треба мені його 3 тисячі. Я краще в Польщу на три місяці з'їжджу і зароблю на рік. І коли вони нажеруться?

Ніна Василівна не спить і лається півночі. О четвертій ранку сходить із поїзда в Рівному.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...