23-й Форум видавців у Львові минув як звично, і ця звичність не обтяжує. Якби не вона, запанікував би у цьому вирі. Звичка підказує: що б не вибрав, усе одно потрапиш на потрібну хвилю. Я піймав хвилю на презентації книжки Віктора Неборака "Іван Франко: з вершин і низин" у книгарні "Є".

Автор запізнювався, і модератор, літературознавець Богдан Тихолоз віртуозно тягнув час, аж поки (через півгодини!) Неборак таки прийшов. Неймовірно, що публіка його діждалася й вдячно слухала. Серед таких ненормальних людей відчуваєш: ти на Форумі, все добре.

Далі Алла Дудаєва, український переклад її книжки про убитого росіянами 20 років тому генерала Дудаєва. В актовій залі університету було немало наших хлопців, що колись воювали за Чечню, чи тих, що разом з чеченцями билися за Україну на Донбасі.

Потім зустріч з Аль Агамі, поетом і репером, принцем Уганди в екзилі (живе в Данії). Не розгледів його, бо в залі пригасло світло, й у темряві виднівся лиш білий шарф принца. Зате його африканська супутниця сиділа в залі під ліхтарем, гарна, очі величезні. Я дивився на неї, доки принц читав вірші й казав, що Юкрейн чудова країна, особливо Львів та Одеса, "хоча у вас зараз клопіт із росіянами, моя сім'я теж мала з ними клопіт, коли наприкінці 1970-х ми жили в Афганістані". Таким був перший день. Ти втомлений і щасливий, хоч іще не купив жодної книжки. Наступного дня ми з Олею Гембік презентували нашу, одну на двох, книжку. Серед публіки дві черниці з общини сестер Пресвятої Родини, вони читають "Газету по-українськи" в паперовому варіанті. Це знайомство так само екзотичне, як і з Олею, з якою ми на Форумі зустрілися вперше. І тут виявляється, що мушу звідси їхати раніше, ніж планував. Он уже чекає машина. Біжу на третій поверх купити кілька білоруських книжок Некляєва, Хадановича, Бахаревича. Бо рік не бачитиму білорусів до наступного Форуму.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...