Рік у нас це 12 місяців. І кожен по-своєму називається, і кожна назва вказує на якусь пору року, і такий порядок загалом відповідає течії часу й зміні сезонів у наших широтах. Хоча, якщо придивитися, то все це дуже приблизно.

Бо який місяць не візьми липень чи лютий, він насправді довший, ніж те, що читається в його імені, і протягом календарного місяця в природі відбувається всього набагато більше, ніж може вміститися в одній назві. Скажімо, серпень на його початку то щось зовсім не таке, як там, де він тихо і безповоротно наближається до вересня.

Недавно я щасливо, хоч і ненароком, знайшов для себе спосіб уточнити ­календар. Можна робити з кожного ­місяця три малих. Тоді все буде ближче до того, як воно є насправді. Притім рік зостається таким, як і був, тільки місяців у ньому втроє більше. Я не спішу давати їм назви, а тільки знаю, що такий поділ правильний. Я його підгледів, а не придумав. Цього літа, в першій половині серпня, косив траву в такому місці, де в кінці дня сутінки настають раніше, ніж за якусь сотню метрів звідти. Бо це на краю старого густого саду, і коли сонце переміщається на захід, за дерева, тут стає темно, як у колодязі, і трава зволожується від роси, а весь інший ближній краєвид ще світлий, і трава ще суха. І от одного вечора там дещо сталося: за кілька хвилин до того, як сховатися за горою, сонце враз яскраво освітило верби на лузі над Хоролом. Це був ніби уповільнений спалах тим дивовижніший, що самого сонця вже не видно. Це тривало не так довго, як хотілося. Подумав завтра додивлюся.

Наступного вечора знов косив там, і впали сутінки, а воно не повторилося. Мабуть, сонце змістилось на небі на якусь соту частку градуса й його промені вже падали інакше. І я ­зрозумів, що закінчився перший маленький серпень. Зате попереду є ще два.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...