Узагалі-то, вони милі люди. Тож я чесно відповідаю, що я з України. Але це їх чомусь бентежить. Двоє з їхньої компанії біля барної стійки виструнчуються, ковтають залпом кольорові коктейлі, залишаючи на дні склянки кубики льоду.

Підсідають за наш столик, руки на колінах.

 Угадайте, откуда мы? наважується хлопчина в майці з написом "Газпром".

Питаю, чи мала б угадувати регіон. Бо те, що вони росіяни, видно неозброєним оком. І це їх гнітить ще дужче.

 Мы любим Украину, давайте не будем о политике, починає гідроперитна блондинка з ледь підкачаними губами Світлана з Орла. Ми оселилися через номер, наші діти в момент заприятелювали і граються разом, бігають територією турецького готелю в Сіде. Не вітатися якось незручно. Але дружби не виходить теж.

 В Испании этим летом море прохладное. На Коста Дораде еще куда ни шло, а Брава холодная, похитує золотистий тапок ногою Юлія.

 Да, но нас там не любят. Мы вот по Италии поколесили. Из Неаполя выехали на машине, побывали в Искье, Капри, увидели Помпеи. А в Сорренто! О-о-о! Какие там виды, підхоплює Світлана.

 Покажите нам место, где нас любят, реготнула майка "Газпром". Але швидко ретирувалася за коктейлем. Усі замовкли. Збираюся йти геть.

 Вы не подумайте, Крым нам не нужен, хапає мене за руку Світлана. Вчуваю запах алкоголю і кокоса. Ну, захватили и захватили. Мы там даже и не отдыхали никогда.

 И не собираемся, махає тапком Юля.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...