Нинішня осінь дивна і нерівна, вересень був як жовтень, а жовтень прикидався вереснем, і тільки листопад такий, яким його ждеш і любиш. Ось він уже дійшов до кінця своїх календарних днів, а досі зберігає всі ознаки свого імені, то тут то там на деревах бачиш листя, наче його кимось одміряно щоб воно падало стільки, скільки триватиме цей місяць.

Недавно йшов по вузькій асфальтованій дорозі додому й побачив дещо особливе. На тому відрізку, де близько стоять густі зарості молодих осик, асфальт з обох боків був обрамлений опалим листям, ясно-жовтим, як начищена латунь. Ці дві жовті листяні смужки лежали вздовж чорної дороги рівно, наче прокладені під шнурок. Підійшов ближче й зрозумів, чому так: тут іноді проїжджають машини, й листя з-під їхніх коліс летить на обочини. А листя ж тепер мокре і важке, отож воно розлітається не абияк, а лягає рівненько по обочинах, і прикрашає їх, як ми не зуміли б рукотворно зробити.

Така собі дорога всередину осені.

А тополі ще не опали, подекуди зелені. Контур їхнього листка точно такий, як у листя з дерева бодхі, під яким Будда пережив просвітлення.

У моєму дворі дерева вже облетіли. Бачу гніздо диких голубів, яке вони змостили ще літом і чогось не жили там, передумали, а гніздо гарне, я б сам у такому жив, думаю собі.

Так само думаю й про гриби. Якби я був опеньком, виріс би зараз отут, у закутку саду, де лежить старий струхлявілий стовбур, де затишно, вогко й тепло, а земля м'яко пружинить. А гриби щось своє думають і не хочуть там рости. Може, вони знають про цей листопад щось більше, аніж знаю я. Знають, що отак виткнешся з-під землі й з-під теплого листя, а завтра все зміниться, і сховатися вже не встигнеш.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...