Ми з моїм давнім юним другом Юриком бачимося тепер нечасто, бо він осів у Радомишлі й буває в столиці нерегулярними наїздами. Давній юний друг це, може, звучить дивно, а так воно є. Ми справді знайомі вже давненько, від часів Юрикової юності, й з тих пір нічого суттєво не змінилося в наших взаєминах, я йому Шеф, він мені Юрик.

Можна сказати, що ми обоє старіємо, одначе, при цьому не дорослішаємо. Мабуть, це і є фундаментом нашого тривалого приятелювання.

Колись ми разом працювали на одній роботі, з якої Юрика звільнили за нецільове використання службового телефону він без кінця дзвонив дівчатам на мобільні номери.

Тепер Юрик хотів би сюди повернутися й заради цього невтомно придумує всякі фантастичні проекти. І питає: "Шеф, як воно вам?" Ось недавно одержав від нього електронного листа під грифом "Терміново" з трьома знаками оклику. Мовляв, Шеф, а як вам отака ідея? Тільки ж нікому не кажіть, бо ідею вкрадуть.

Почуваюся старшим і відповідальним, бо той лист відчайдушний, і на вигляд усе так, що я єдиний у світі, хто допоможе Юрикові заробити якусь копійку. От і обдумую ту ідею і день, і два.

І тут бачу в електронній пошті від Юрика аж два нових листи. Відкриваю перший: "Вітаю, а як Вам отака ідея? Я згоден це зробити безоплатно! Назавжди Ваш…"

Ну, думаю, якщо безоплатно, то мені й баба з воза.

Відкриваю другий лист, а там коротко: "Вибачте, попередній лист був не Вам!"

Ну, отак воно з Юриком.

Сміюсь. Потім питаю себе: скільки тобі років, старий дурню, що ти оцим-от клопочешся? У серйозних людей їхні Юрики зосталися в молодших класах школи, а у тебе?

Відповідаю: ну, а мій Юрик при мені.

Боюся, саме це мені й подобається.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...