Тиждень тому зустрів приятеля, дружбу з яким дуже ціную, бо вона здається неможливою настільки ми різні за походженням і природою. Приміром він філософ, а я тільки хочу. Одначе, як він висловлюється, ми взаємно резонуємо.

І то щастя, як Божий дар, даний невідомо за що.

Отже, ми зустрілися, й він повідомив, що нарошне прийшов побачитись, бо знав, що я сьогодні буду саме тут. Річ у тім, що я йому наснився в тих снах, які сняться регулярно вже кілька років. У тих снах він перебуває в якомусь старому європейському місті без назви. Місто потроху змінюється в міру обживання. Він, якщо я правильно зрозумів, потроху переніс туди деякі улюблені книжки й фільми. Останнім часом, каже він, йому здається, що цитую, "багато з того, що я роблю в тутешньому житті, робиться насправді саме там, а не тут".

Інколи йому в тих снах сняться деякі хороші люди. "Ось і ти мені приснився, і я зрозумів просту річ: смерті немає, ми просто обживаємо інший світ, помаленьку переносячи туди все, що любимо, і там з нами будуть усі, кого ми любимо тут".

Звісно, я все це переказую своїми словами, не так гарно, як уміє мій приятель.

Ми попрощалися на Контрактовій площі, й кожен поїхав собі додому. Як завжди, після доброї бесіди з тим приятелем, я почувався на душевному піднесенні. Хоча згодом до цього відчуття підмішалася дивна печаль. Бо згадалось, що мені теж зрідка сниться інший світ тільки не такий, як ото описано вище. Це поля західної Полтавщини, там вічно стоїть рання осінь, кінець вересня, трохи туманно й ніколи немає сонця. А люди тільки ті, яких знав ще до знайомства з моїм приятелем. Там спокійно й душа не страждає від того, що я не філософ.

Коли побачимось, треба буде спитати у нього, чи є якісь поля в околицях його міста, і чи так само немає сонця.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...